Наша кількість мусить переростати в якість. Тобто, більше нас — менше кривавого багна і жертв, бо так працює справжня війна.
Про це з шанців на передовій написав відомий письменник і громадський діяч, який воює у лавах Збройних Сил України Артем Чех. З його слів, той, хто не бачив війну на власні очі — не зрозуміє того, хто бачив, от ніколи, що яскраво доводить історія.
Фронтовик слушно ставить запитання суспільству: чому одні мусять уже майже 2 роки «двіжувати», а інші — барижать телефонами та «мутять мутки», покладаючись у питаннях свого виживання на безсмертя і безстрашшя інших? Відповідь не має бути риторичною.
«Наївний наратив про запит на справедливість від чоловіків у цивільному дуже наївний. У цій м'ясній дійсності не може бути справедливості. Її не може бути там, де гинуть тисячі, гинуть тисячі. Там узагалі нічого не може бути, окрім бажання кричати та це не опишеш в жодному тексті про криваве багно та обгорілі рештки тіл у медеваках, що не доїхали. Можна лише написати про криваве багно та обгорілі рештки, але не відчути. А відчути — коли прожити й це страшний досвід. І корисний він лише для сильних.
Звісно, війна — це страшно і неприємно. Тож, якщо ми не тягнутимемо за гриву до війська тих, хто може тримати зброю, то ми скоро закінчимося. А коли ми закінчимося, то вже нічого не буде. Хіба митці в екзилі писатимуть і читатимуть статті на тему: як ми все програли. Навіть не розвиватиму далі цю банальщину. Інфантильний оптимізм залишився в позаминулому році, бо ЗСУ потребують нових юнітів. Повірте нарешті й у себе», — зазначив Артем Чех.
Окремо медіаагенція Останній Бастіон нагадує читачам, що або українська нація зціпить зуби, або шашлики готуватимуть росіяни у Карпатах. Добровольці та мотивовані фронтовики закінчуються.