У МЗС нагадали про 179 річницю з дня народження Миколи Лисенка – видатного композитора з Полтавщини
Лисенко сформував і розвинув майже всі присутні в українській музичній творчості жанри.
Сьогодні, 22 березня, 179 років з дня народження видатного українського композитора, диригента, піаніста, педагога, активного громадського діяча Миколи Лисенка.
Про це повідомляє пресслужба МЗС України.
“Микола Лисенко вважається засновником українського музичного мистецтва. Він сформував і розвинув майже всі присутні в українській музичній творчості жанри. Лисенко автор опер "Різдвяна ніч", "Утоплена", "Наталка Полтавка", "Тарас Бульба", "Енеїда", дитячих опер "Коза-Дереза", "Пан Коцький", "Зима і Весна", які стали основою українського національного оперного мистецтва”, – йдеться в повідомленні.
У МС нагадали, що його твори донині виконуються на оперних і театральних сценах багатьох країн.
Нагадаємо, що Лисенко народився в селі Гриньки Кременчуцького повіту Полтавської губернії в родині дворянина Віталія Романовича Лисенка, полковника Орденського кірасирського полку. Це село належало Миколі Булюбашу, материному дядькові. Батько був високоосвіченою людиною, удома розмовляв українською.
Мати, Ольга Єреміївна, походила з полтавського поміщицького роду Луценків та з козацького роду Булюбашів. Освіту здобула у Петербурзькому Смольному інституті шляхетних дівчат, розмовляла майже винятково французькою і примушувала до цього всіх членів родини.
Походив з козацько-старшинського роду Лисенків. Як одного з засновників роду історичні документи засвідчують Якова Лисенка (1-а половина XVII століття, брав активну участь у визвольній війні). Іван, син Якова, — відомий військовий і політичний діяч 2-ї половини XVII століття, був Чернігівським, пізніше Переяславським полковником, згодом — наказним гетьманом; 1695 року брав участь в Азовських походах. Його син Федір (прапрадід Миколи Віталійовича) з 1741 року був генеральним суддею.
Відомо, що композитора Лисенка переслідував царський уряд, 1907 року його на деякий час заарештували.
Помер 6 листопада 1912 року в Києві раптово від серцевого нападу.
Далі діялося те, чого Київ, кажуть, ніколи не бачив.
Панахиди за покійним правилися щодня. Бо ховали небіжчика аж на п’ятий день після смерті, у неділю, 28 жовтня (12 листопада) 1912 р. Не встигали приїхати рідні Миколи Віталійовича та численні депутації з інших міст. Ще звечора в суботу тіло в труні на руках винесли з будинку у Володимирський собор.
Лише домовину винесли з хати, поставили надворі, на Маріїнсько-Благовіщенській, 95-б (нині – Саксаганського), де промайнули вісімнадцять останніх років життя музиканта, та почали правити літію у дворі, як подвір’я запрудив люд. Вулицю Благовіщенську – теж.
…Коли на кладовищі на віко пробудженого лева полетіли грудки землі, на очах яма зникала, а могила виросла. Київську “Громаду” тішив один, але вкрай важливий момент: Святе Письмо й Псалтир лунали українською мовою.
Почалася нова епоха української національної культури.
