Україна. Хроніки внутрішньої окупації

Сьогодні, щоб побачити, що Україна не є незалежною країною, а знаходиться під владою внутрішньо окупаційного режиму чужинців та їх колаборантів далеко ходити не треба.

Мені достатньо взяти власний гаджет, зайти, наприклад, у соціальні мережі. Та уважно прочитати власну стрічку новин за останні дні. Тим більше, що в різні роки у грудні сталося багато знаменних подій.

Отже, ці дні в мережі близькі друзі згадують українського героя, добровольця з Правого сектору Олега Мужчиля — вбитого ще 9 грудня 2015 року в Києві на конспіративній квартирі працівниками Альфи, за наказом керівників порошенківського СБУ. 

10 грудня 2020 року читаємо повідомлення про видачу в Молдову за надуманим звинуваченням, з наступною екстрадицією до Кремля, Руслана Акієва, — добровольця із батальйону ім. Шейха Мансура, який приїхав захищати Україну від терористів Кремля. За це держава Україна йому “віддячила”, що називається пострілом у спину, — віддавши його на вірну смерть у ФСБ-шні катівні.

Відразу пригадалося, що це ж не перший випадок видачі ворогу учасника війни на Сході України.
 
Ще у 2018 році Генпрокуратура України за запитом ФСБ (!) видала російській владі Тимура Тумгоєва з того ж таки добровольчого батальйону імені Шейха Мансура, його пізніше у РФ засудили до 18 років ув'язнення.

Тоді рішення про екстрадицію підписав заступник генпрокурора Євген Єнін. Який тепер в часи Зеленського "доріс" до посади заступника міністра закордонних справ України.

12 грудня активісти громадських організацій влаштували похоронні акції на Банковій, нагадуючи владі про безпідставно заарештованих рік тому у справі Шеремета патріотів.

Один з яких музикант Антоненко, автор неформального гімну Сил спецоперацій рівно рік знаходиться і СІЗО. При чому слідство по цей час не навело переконливих доказів його вини.

Його друзі — музиканти, волонтери та військові теж борються мирними методами — створюючи інформприводи.

До слова, слідство у справі Шеремета відмовилося розглядати версію про білоруський слід вбивства.

А дарма, бо білоруський журналіст Шеремет був першим журналістом, який на початку 2000-их взяв інтерв'ю у колишнього начальника мінського СІЗО №1 Олега Алкаєва, який детально розповів про політичні вбивства в країні здійснені режимом Лукашенка. А згодом постійно вів цю тему...

Хто відомий з методами роботи спецслужб тоталітарних держав, той знає класичну схему, що силовики іноді здійснюють: вбивають противника режиму, потім вони ж шукають винних і врешті знаходять чи вірніше призначають. 

Навряд чи, щоб люди Авакова, які заарештували українських патріотів Антоненка, Кузьменка і Дугарь, особисто вбивали Шеремета. Але те, що вони є сліпими виконавцями частини спланованих дій єдиного центру у мене сумнівів на сьогодні не лишилося.

Ви, до речі, ще ж не забули, що саме МВС на чолі з Аваковим ліквідувало ще одного героя іншої війни проти Росії (чеченської) — Сашка Білого.

А він попереджав ще тоді, що кулі для всіх заготовлені. Дарма його не послухали. 

Не послухали і Олега Мужчиля, який закликав принести війну зі Сходу в дома зрадників і колаборантів в Києві. 
 
А тепер, судячи з усього, не довго той час, коли прийдуть і за багатьма іншими. І мирними політичними акціями, які націоналісти та патріотичні організації проводять на Банковій або біля дверей Офісу генпрокурора справі точно не зарадити. Це все ворога може хіба розсмішити...

Тим же націоналістам слід згадати методи, які використовували проти ворога їх попередники — підпільники ОУН в 30 роках минулого сторіччя.

Бо війна є війна. І вона вже давно стукається у двері кожного українця.