Україна потребує якісно іншої виборчої системи

Часто у наших краях, і нерідко в краях ненаших ми спостерігаємо одну і ту ж картину вуличної політики, котра полягає не у тому, що протистоять люди з різними поглядами. Насправді найбільш поширеним варіантом протистояння є схема: «Активна меншість проти системи, а більшості байдуже».

Активна меншість намагається щось змінити, протистоїть людям, котрі на роботі (мусора, тіушки, всяка ґебня, пригодовані чиновники й шістки-бізнесмени). Тоді як пасивна більшість за цим спостерігає.

І тут, увага, питання: «Кому вигідна система "класичної демократії" у цьому протистоянні — тиранам чи активній меншості?». Відповідь очевидна і печальна.

Та система, яку нам нав’язали усім світом (котру світ сам собі нав’язав) як гаранті свободи, перетворюється на гарантію правління тиранів. Бо пасивна більшість своїм фактом нездатності до активних і рішучих дій фактично "голосує" за тирана.

Ще й надто під час реальних голосувань владі достатньо мати 10-15% прихильників, щоб імітувати свою електоральну перемогу і відтак формально робити протест нелегітимним. А такий відсоток практично завжди є у будь-якої влади, просто за фактом того, що влада – це певна сила, а силу апріорі люблять.

До чого я веду? До того, що необхідна інша виборча система, заснована на принципах, коли кожне голосування має певну "ціну", яку мусить заплатити кожен, аби проголосувати.

Як відомо, у певних випадках блокчейні для винагороди використовується "доказ роботи" (англ. Proof-of-work). Він полягає у тому, що мережа вимагає від її учасника, якщо той хоче отримати певну цінність, проробити формально певну роботу – а саме, визначені обчислення.

По суті, мережа роздає свою "валюту" просто так – але тим, хто відповідним чином потрудився. Чому просто так – тому що навзамін вона, ця система, нічого не отримує; (хоча, звісно, отримує, але це непрямі блага – такі, як безпека та забезпечення транзакцій, але це не так у даному випадку важливо).

Такий же принцип можна закласти і у систему виборів на блокчейні: виборець, щоб отримати право мати 1 голос на виборах, муситиме, приміром, вирішити 1000 нескладних завдань (це приблизно 1 робочий день). Завдання – винятково такі, котрі не розв’яже машина зі штучним інтелектом.

Якщо людина вирішить, приміром, 3000 тестів, то отримує уже не 1, а 2 голоси (умовно, треба подумати, скільки точно, 2, 1,5 чи 2,5). У будь-якому разі це мусить бути спадаюча функція від кількості тестів, а не лінійна залежність тести/голоси.

І, звісно, моє улюблене – винагорода для тих, хто відмовляється від голосування. Рівна, приміром, 2 або 3 прожитковим мінімумам.

Само собою, усі права вибирати президентів та парламентарів формально ми змушені будемо лишити, щоби не казали, що ми бабусь позбавляємо права обирати Зеленського. Просто введемо цю процедуру, приміром, для обрання прем’єра чи суддів і т.д.