Українцями народжуються, а не стають
Формат мультикультурного ура-патріотизму, який нам нав'язують, веде до пекла. Там не буде українських традицій, лише пітьма.
Лакмусовим папірцем щирості проукраїнської позиції людей неукраїнського походження є їхнє ставлення до нашої сільської традиції. А також, до культурної та історичної спадщини, того ж таки Голодомору-геноциду.
Якщо людину «штирить» від шароварів, хуторів, козаків-гайдамаків, трипільських глечиків, бандур і прочої «архаїки», що підкреслює різницю між автохтонним і ешелонним населенням, — така людина a priori чужа українству. Чужа не тільки по крові, а й по духу.
Якщо людина починає нам настійливо пропонувати осучаснитися і толерантизуватися, зняти немодні шаровари, забути сумні депресивні пісні, Гонту нетолерантного прибрати з Умані, щоби не муляв очі туристам, і припинити нарешті «мірятися черепами», бо «укрáінєц — ета састаяніє души» значить їхня прихильність до українства нещира й нетривка. Ця людина чи люди нам такі ж вороги, як і московити.
Значить проукраїнець (лише за назвою) приплівся до нашої компанії, щоби видурити у нас із вами індульгенцію для свого етносу, або проникнути в наше sancta sanctorum і перебити культурний код у рамках деконструкції українського простору. А все для чого? Для «аканчатєльнаґо рєшенія укрáінскаго вапроса».
