Українська книга «не на часі», на Зе-телемарафон гроші важливіші
Влада не економитиме на ТБ-пропаганді. А от вітчизняне книговидавництво пускає під ніж у час всенародного спротиву російським асиміляторам.
Заява Українського інституту книги, що закон про підтримку видавництв і книгарень виконуватися не буде, бо в час війни, нібито, гроші потрібні на інше, – неправомірна і шкідлива. Цей закон ухвалювався саме в час війни і в тому числі для підтримки книжкової галузі у час війни.
І тут, здавалося б, зайве пояснювати, наскільки важливою є підтримка культурних індустрій у цей час. Адже це перш за все війна за нашу ідентичність, основою якої є наша культура.
Тому коли видавці й книгарні, довіряючи державі й спираючися на ухвалений закон, видають усе більше книжок і відкривають нові книгарні, заява Інституту книги є прямим ударом. Ударом, як по книжковій галузі, так і по репутації української держави.
Закон ніхто не скасовував і не відтерміновував, в Інституту книги немає таких повноважень. І на мою думку влада має спростувати цю заяву й запевнити, що закон буде діяти.
Хай, можливо, з невеликими технічним затримками, але аж ніяк не "колись після війни". І, безумовно, президент має нарешті підписати закон про заборону російського книжкового імпорту, який лежить у нього на підписі з червня (!) та який взагалі не потребує державних коштів.
Але дуже важливий для українських видавництв і книгарень та захисту нашого культурно-інформаційного простору. Насамкінець нагадаю, що міністр культури Олександр Ткаченко ллє воду на млин "русского міра".
