В Україні 24 січня відзначається День зовнішньої розвідки

ПОЛІТИКА
24 січня, 12:25
В Україні 24 січня відзначається День зовнішньої розвідки
Фото: СЗР

З історії зовнішньої розвідки України.

У 2018 році Петро Порошенко підписав Указ про затвердження 24 січня Днем зовнішньої розвідки України.

Цим документом вперше в історії української державності було встановлене офіційне свято українських розвідників.

В Україні 24 січня відзначається День зовнішньої розвідки_1

Будівля Служби зовнішньої розвідки

Звернення до архівних матеріалів дає змогу переконатися, що обрання цієї дати було невипадковим. У Центральному державному архіві громадських об’єднань України зберігаються документи, які засвідчують, що 24 січня 1919 року був затверджений тимчасовий штат Політичного департаменту при Міністерстві внутрішніх справ Директорії Української Народної Республіки, у якому значився відділ закордонної інформації.

Згідно з визначеними завданнями, він призначався для проведення розвідувальної роботи щодо активно діючих проти УНР ворогів (штаби Червоної і Добровольчої армій), а також стосовно країн – потенційних противників республіки і можливих союзників. Тобто з цього дня фактично бере свій відлік перший підрозділ загальнодержавної зовнішньої розвідки.

До цього, за Центральної Ради і Гетьманату, розвідка була військовою і входила до складу Генерального штабу Збройних сил УНР. Такий стан справ був закономірним. Він упродовж певного часу зберігався і за Директорії УНР. Це пояснювалося тим, що весь цей час не припинялося збройне протистояння як усередині республіки, так і на зовнішніх фронтах, що потребувало регулярного надходження розвідувальних даних стосовно противника, передусім військового характеру.

Але поступово на військову розвідку і на військовий аташат почали покладати функції й загальнодержавної політичної розвідки: добування, збирання і вивчення відомостей про політичну ситуацію в країнах, котрі були об’єктами зацікавленості, їх військово-економічний потенціал, створення позицій впливу з метою пошуку союзників у справі визнання й гарантування суверенітету Української держави. Зрештою, було створено відділ закордонної інформації, який узяв на себе усі ці функції.

Розвідувальний підрозділ використовував класичні для спецслужб того часу методи і засоби діяльності, основними з яких були таємна агентура та її конспіративне впровадження і використання.

Особливий інтерес становлять «Правила про прийняття співробітників до відділів політичної інформації», розроблені в департаменті. У них зазначається, що громадянин мав подати письмове прохання і заповнити відповідну анкету, в якій з-поміж відомостей загального характеру мусив зазначити, на якій службі перебував до 1917 року, що робив з березня 1917 року, якими іноземними мовами володіє і який рівень володіння українською мовою. 

Крім цього, від кандидатів вимагали рекомендації від українських партій або щонайменше від двох їхніх членів, а також письмових свідчень про непричетність претендента до більшовицького, русофільського та інших ворожих УНР рухів.

До роботи у відділі не допускалися особи, які працювали в органах політичного розшуку більшовиків або інших окупантів України.

Вся подана інформація ретельно перевірялася. Викриті у нещирості каралися адміністративним арештом від одного до п’яти місяців або притягувалися до кримінальної відповідальності, якщо ставало відомо про намагання умисно проникнути до лав української розвідки з ворожою метою.

Всі співробітники після зарахування на службу приймали спеціальні обітниці-клятви щодо чесного і сумлінного виконання покладених на них обов’язків в інтересах Української держави. 
 
За якісний підбір кадрів у відділи політичної інформації та придбання цінних агентів начальникам відділів, їхнім помічникам та співробітникам передбачалися виплати з таємного фонду винагород за фахову працю – щомісячних грошових надбавок до 25 відсотків установленої платні.

Для отримання необхідних відомостей відділ активно використовував можливості дипломатичних представництв та інших закладів УНР за кордоном, а також українську діаспору й закордонні суспільно-політичні кола, які співчували боротьбі України за незалежність, а нерідко й допомагали конкретними діями.

Про те, яку спеціальну підготовку проходили щойно зараховані до відділу співробітники, відомості наразі відсутні. Лише згадується, що «підготовка кадрів проводилася шляхом повсякденного індивідуального й курсового навчання в практичних підрозділах». 

Водночас в архівних документах є матеріали про підготовку у цей період кваліфікованих кадрів розвідувальної і контррозвідувальної справи у структурі Розвідочної управи Генерального штабу Збройних сил УНР.

Цим займалася спеціальна «Школа виховання розвідчиків». 

Керівну ланку цієї школи складали начальник (підлягав особисто військовому міністру), його помічник і канцелярист. Начальником школи призначалася військова або цивільна особа, достатньо обізнана з роботою спеціальних служб. Викладачі за необхідності могли бути військовими чи цивільними.

Школа мала готувати фахівців, здатних організувати розвідувальні й контррозвідувальні осередки в тилу ворога, на окупованій території, а також забезпечувати постачання інформації до Центру. Термін навчання – 1 рік. 

За цей час курсанти мали опанувати як загальні, так і спеціальні знання, аби надалі виконувати завдання розвідувальної, контррозвідувальної роботи, вести диверсійну діяльність, боротися з економічними злочинами.

Серед загальних навчальних дисциплін згадуються політична економія, політична географія, статистика, українська мова, іноземні мови (німецька, французька, польська, румунська), основи законодавства, економічна географія, комерційні бухгалтерія й діловодство, товарознавство, прикладна хімія і піротехніка, стенографія  тощо.

Уже була створена нормативна база, яка в загальних рисах визначала основні завдання, напрями, особливості здійснення розвідувальної діяльності, зокрема «Інструкція закордонним військовим агентам при представниках (по частині розвідочній)», «Інструкції для військових агентів і для осіб, котрі їх заступають», «Інструкція для Державного Інформаційного бюро» та інші документи з організації поточної роботи за кордоном. Ці інструкції ретельно студіювали курсанти школи, але в першу чергу їм прививали практичні навички.

До цього спеціального навчального закладу зараховувалися офіцери і військовослужбовці рядового складу віком від 18 до 30 років, які мали належний освітній рівень, а також добровольці з-поміж цивільної молоді.

Курсантами могли стати і жінки віком від 18 до 25 років. 

Після закінчення школи її випускники зобов’язувалися прослужити в підрозділах розвідки й контррозвідки не менше трьох років і мали використовуватись у ролі агентів на найгостріших і відповідальних ділянках роботи. 

Значна ж частина із них мала статус позаштатних таємних працівників. 

У планах була підготовка агентів різних спеціальностей, зокрема, агентів-резидентів для розвідки та контррозвідки, агентів-ходоків, агентів зв’язку тощо.

Звісно, що в умовах широкомасштабних військових дій, евакуації уряду з одного міста до іншого, нестачі кваліфікованих кадрів і достатніх коштів для фінансування намічених заходів організувати повноцінне функціонування підрозділу української зовнішньої розвідки у цей історичний період було дуже складно, не кажучи вже про довготривале навчання у спеціальних розвідувальних школах.

Водночас про активність відділу закордонної інформації свідчать неодноразові згадування про нього у документах Всеросійської надзвичайної комісії. З лютого 1919 року відділ перебував у Вінниці. За короткий проміжок часу його співробітникам вдалося налагодити агентурну мережу в Одесі (сфера діяльності Антанти, Добровольчої та польської армій), Києві (Червона армія), Харкові (стосовно спеціальних відомств і військових формувань Українського радянського уряду) та Румунії.

Крім того, через оперативні можливості відділу Голова Директорії Симон Петлюра вивчав ставлення урядів, політичних і ділових кіл ряду західних держав до проблем України та реалізовував задуми щодо відповідного впливу на них і ймовірного використання.

Історики вважають, що найбільше справі створення розвідувальних служб УНР прислужився Микола Красовський — керівник Інформаційного бюро Розвідочної управи Генштабу Армії УНР.

В Україні 24 січня відзначається День зовнішньої розвідки_2

Він налагодив настільки ефективну агентурну та контррозвідувальну роботу на основі досягнень спецслужб Скоропадського, що розвинена ним структура отримала назву «петлюрівська ЧК», а за самого керівника цієї "ЧК" більшовики призначили велику винагороду.

Очолювати структуру йому довелось менш як рік, хоча ефективність її роботи була достатньо високою. Генеральний штаб дієвої армії УНР отримував достатньо вичерпну інформацію і про стан справ у «червоних» і у «білих» на окупованих українських землях, мав навіть агентуру у Петрограді та Москві.

Загалом ті відомості про роботу тогочасної зовнішньої розвідки Української Народної Республіки, які дійшли до нас, свідчать про її особливість – спрямованість виключно на захист національних інтересів України.

Це є дуже важливим для розуміння характеру діяльності української розвідки у цей складний період існування Української держави. А сама дата 24 січня 1919 року є визначальною, яку й зафіксовано відповідним чином в літописі історії зовнішньої розвідки України.

І це зовсім інша історія, яка не має нічого спільного з історією іноземного відділу ВЧК-ГПУ-НКВД в радянські часи, який веде свій відлік із 20 грудня 1920 року і досі відзначається в РФ як професійне свято російської зовнішньої розвідки.

Джерело: сайт Служби зовнішньої розвідки України.

Читайте також:
23 лютого 1944 року сталінський режим вдався до чергового акту насилля, розпочавши примусове масштабне виселення чеченців з їх рідної землі.
23 лютого, 12:15
Саме йому ми завдячуємо традицією вшановувати пам'ять жертв Голодомору свічкою у вікні.
18 лютого, 17:15
«Пішов із життя як жив, – без квартири, прописки, паспорта, грошей». Хтось жартує: «Лупиніс – найавторитетніший український злодій у законі.
05 лютого, 20:32
Що означає ця дата в історії України та чому ми пам’ятаємо її.
22 січня, 17:06
"Мій протест – то сама правда, а не московська брехня від початку до кінця".
21 січня, 20:33
6 років тому від постійних ворожих артилерійських обстрілів завалилася диспетчерська вежа міжнародного летовища у Донецьку.
16 січня, 17:45