Через брак якісної освіти українці не здатні чітко визначити свою картину світу. Наші громадяни досі блукають у пошуках месії пустелею.
Таку думку в інтерв'ю вітчизняному виданню "Stand up. Battle club" висловила доктор філологічних наук, професор Львівської політехніки Ірина Фаріон. Про це повідомляє медіаагенція "Останній Бастіон".
Як стверджує відома мовознавиця й українська націоналістка, наше суспільство не читає класиків власної літератури, але всіляко хитається між надбанням Заходу і тим, що десятиліттями насаджує Росія. Відтак своєю основною місією пані Фаріон називає актуалізацію політологічної, літературної та мистецької класики, бо це "основа основ".
«Я вважаю, що нині можна сміливо говорити про незрілість суспільства, отруєного псевдолібералізмом у веселкових тонах. Натомість наші воїни, на відміну від так званих "тилових щурів" жодних кутів не згладжують й у напівтони не бавляться: бачать ворога – ліквідують. Я ж воїн на іншому, так би мовити, фронті, я є хірург, який видаляє з суспільства оту занесену пухлину блюзнірства.
Скажу за галузь, в якій працюю: навчання студентів в університеті передбачає набуття універсальної освіти, тобто, включно з гуманітарними науками; якщо ж хоча б одну з них прибрати, скажімо, українську літературу, – то це вже спеціалізована освіта, відтак технічна і такий університет слід перейменовувати на інститут. І от новий міністр освіти покине відповів мені, коли ж усе таки українську літературу та історію України повернуть у програму для ЗНО», – заявила доктор філологічних наук.
Ірина Фаріон переконана, що міністр освіти Оксен Лісовий не відповідає займаній посаді й буде радше "весільним генералом", який виконуватиме забаганки українофобів-соросят, як от Інна Совсун. Уже зараз науковців "поставили на лічильник", примусивши публікувати власні дослідження обраному чиновниками у двох глобалістичних мережах: "Web of Science" та "Scopus".
«Я скажу відверто нам залізли у кишеню і примушують не виходити за межі вказаних мереж. Що я маю на увазі? Якщо молодий фахівець хоче здобути наукову кар'єру, то свої доробки мусить обов'язково викладати у "Web of Science" або ж "Scopus", і не безкоштовно, звісно. Є встановлена міністерством сума. Але кожен має стати у чергу, бо без цього не дають ні звання доцента, ні звання професора, що прямо порушує кілька статей Конституції України, про право науковців публікуватися там, де він бажає за потрібне.
Міністерство уярмило викладачів, тримаючи, так би мовити, за одне місце. Університети змушені укладати 1-річні контракти, а не як раніше 5-річні, тому, якщо надійде наказ чиновників звільнити того чи іншого викладача, то це зроблять без жодних скарг і апеляцій. Подібна кричуща ситуація і з монографіями. Особисто я не можу видати свою наукову працю до того, поки до мене не надійде черга у "Web of Science" чи "Scopus", куди я раніше подала статтю. Це повна профанація науки й освіти загалом», – змалювала стан справ авторитетний український мовознавець.
Професор Фаріон підкреслює, що в Україні відсутня національна освіта як стратегія виховання патріотів, адже більшість випускників після закінчення школи та університетів виїжджають світ за очі в Європу. За її словами, Польща, США, Німеччина зацікавлені в українських кадрах тільки як дешевій робочій силі й не більше.
Науковець переконує, без панування (саме так, а не існування чи жевріння – прим. ред.) українського національного світогляду в освіті та науці ми й надалі продовжимо бути частиною "третього світу", постачаючи ресурси, а не сенси та ідеї. Певно, профільне міністерство і чинна Зе-влада не планують розвивати українську справу у вказаних напрямках.
У цілому, кризова ситуація в університетській та шкільній освіті спостерігається давно, від набуття незалежності 24 серпня 1991 року. Проте за жодної влади, навіть напозір патріотичної, чиновники не спромоглися (бо не захотіли – прим ред.) вдихнути життя у покалічену спочатку совєтчиною, а тепер західним лівацтвом систему навчання наших дітей.
Окремо пані Фаріон торкнулася пам'яті про минуле, нагадавши, що це фактично лідери Центральної Ради Української народної Республіки, бувши ідейно близькими до більшовиків, призвели до поразки Перших визвольних змагань (1917-1922). Але теперішні "знавці", не хочуть і згадувати про це.
«Чиновники не хочуть, аби студенти знали, що соціал-демократ Михайло Грушевський посприяв убивству націоналіста Миколи Міхновського. Але ті з них, кого Грушевський обстоював, маю на увазі більшовиків, невдовзі зарізали його на операційному столі. Тобто, якби ми всі знали добре власну історію, ми так би не поводилися. Це тільки один яскравий приклад, яких безліч.
Нам усім треба зрозуміти, що нам продовжують накидати комплекс меншовартості, якого у нас немає. Знову ж таки, історія – це наше життя, а не просто події з минулого. Адже те, що ми маємо зараз на Донеччині й у Криму є наслідком докорінної зміни чужинцями етноструктури цих теренів, заміщення українців москалями. Українців закатували Голодомором, а потім на їхнє місце завезли москалів, чиї нащадки призвели до війни. Вони голосували за "Партію регіонів", за комуністів, а згодом – за ОПЗЖ. Ну, от і маємо», – пояснила професор Львівської політехніки.
Насамкінець Ірина Фаріон додала, що нація сильна тоді, коли існує зв'язок поколінь, коли молодь всотує мудрість своїх батьків і баби з дідом. Тому нам треба дослухатися до старших і робити власні висновки відповідно до доби, в якій живемо й боремося.
Також медіаагенція "Останній Бастіон" закликає згадати про те, що мова, як поняттєво-ціннісний апарат для передачі сенсів залежить від того, хто бере вплив у суспільстві. Тобто, чия мова – того і влада.