Велика сила наказу в армії

Коли є наказ, ніщо інше вже не потрібно. Головне — не треба думати, розтрачувати дорогоцінні нейрони, надійно закриті казенною каскою від поганих думок.

Наказано котити квадратне — і ти котиш. Наказано носити кругле — носиш. Скажуть стояти на смерть - будеш стояти деякий час.

Навіть в епоху інформаційних технологій і безпілотників керівний наказ дає нам додаткову енергію польоту.

Спочатку, звісно, ти все робиш не за наказом — вигадуєш чергову вундерваффе, вчиш її літати, клянчиш на неї гроші у волонтерів, скидаєшся всім підрозділом на захищений зв'язок.

А потім приходить наказ, у якому все розписано — куди літати, як літати, в який час літати. Навіть погода підпорядковується животворящому наказу. І навіть РЕБ не в силах перешкодити польоту.

За наказом усе легко летить під три чорти. Навіть безпілотники. Щоправда, чомусь недовго.

За майже десять років війни я не бачив у військах, штабах, міністерських кабінетах жодного професійного безпілотника, старшого за майора.

Є генерали-піхотинці, є генерали-артилеристи, є генерали-танкісти. Навіть генерали-зв'язківці є. А дроноводів - немає.

Але ж хтось нами командує у ХХI столітті, під час війни дронів?.. Дякувати богу, що не генерали-кавалеристи.