Венедіктова forever

До оцього та оцього ні додати, ні відняти: генпрокураторка Ірина Венедіктова та «квартальна» система, яка вибудувана Зеленським, з її орієнтацією на кадрове кумівство, дрімучий непрофесіоналізм і циркове «аллє-оп» у притомного українця може викликати лише огиду.

Заїзд генеральної у Конче-Заспу до віп-помешкання на «тимчасове проживання», як і дід Вітольд з рекомендаційним листом до нерозлучного друга дитинства онуки Маші – ще один пік нахабної демонстрації елітного випендрьожа з відвертим ігноруванням законодавства і етики.

Днями у кращі світи відійшла найстаріша членкиня Верховного суду США, відома борчиня за права жінок Рут Бейдер Ґінзбурґ. Пані Ґінзбурґ стала другою жінкою у складі суддів Верховного суду в історії США і за життя –  символом правосуддя та боротьби за рівні права.

Колишні президенти, відомі політики та юристи вшанували пам'ять померлої. Вони високо оцінили її заслуги та боротьбу за права жінок. Зокрема, Джиммі Картер назвав Ґінзбурґ «справді великою жінкою»: «Потужний юридичний розум і непохитна захисниця гендерної рівності, вона була маяком правосуддя протягом своєї довгої та неабиякої кар'єри».

За нашого неоднозначного ставлення до чужого президента, теж ще того  коміка, віддаємо належне вияву його порядності. Не дивлячись на те, що Ґінзбурґ не схвалювала політику Дональда Трампа і незадовго до своєї смерті говорила про небажання йти зі своєї посади доти, поки у країни не зміниться президент, він заявив, що засмучений новиною про смерть пані Ґінзбурґ – «чудової жінки» і «титана права».

Оце й подумалось: з ким би у нас порівняти суддю-американку? З усього сонму суддів, прокурорів, антикорупціонерів? З Ігорем Степановичем Зваричем-Колядником? Віктором Павловичем Пшонкою-Цезарем? Сергієм Володимировичем Вовком-Печерським? Ларисою Владленівною Гольник-Голосною?

Озираючи вітчизняні терени правосуддя, розуміємо, чому панянка Феміда так і не скине з очей опаску – дивитися на неподобство в її українському господарстві немає сил навіть у давньогрецької богині. Випалене правове поле, одні остюки дотлівають.

До слова. З прадавніх часів наш Кобищанський край регулярно дарує світові титанів духу, культури, думки. З правниками, щоправда, не густо, але, панове, увага, ми причетні до долі, і кого б ви думали? Самого  Анатолія Федоровича Коні! Видатного російського юриста, громадського діяча і літератора, дійсного таємного радника, члена Державної ради, почесного академіка Петербурзької Академії Наук, професора Петербурзького університету, блискучого судового оратора на переломі ХІХ і ХХ століть. Так, саме того знаменитого Коні, котрий у 1878 році виправдав терористку Віру Засулич.   

Так ось мати Анатолія Федоровича – письменниця і актриса Ірина Семенівна Юр'єва – була дочкою поміщика Полтавської губернії. Це не може не тішити.

До цього непотребного ряду підбилося на київський дніпровий берег харківське юридичне нещастячко з тьмяними уявленнями про презумпцію невинуватості і феодальним світоглядом. Наша бабуся, сумовито похитуючи головою у незмінній білій хустинці, ніби відчуваючи і свою провину, казали на таких: «А-я-я-й, як же тобі, хльорка задрипана, й не стидно?..».

Не вельми освіченій, придзиҐльованій осоружниці з офісу генпрокурора рекомендувати перечитувати класику, все одно що заборонити переслідування Порошенка, може не пережити. А Петро Степанович Козланюк, був такий радянський письменник і депутат Верховного Совєта СРСР, теж гарно шельму позначив: «… не паскудь ти нашої хати, не сором і моєї старості, і себе між людьми».

Гаразд, у цієї пані з офісу, по всьому, начисто відсутній орган, який регулює подачу совісті на вихід. Так хоч би свого Янелоха слухалася!

Він же попереджав вас, слуги, цвіллю побиті: «Нехай у цих резиденціях живуть діти які-небудь. Ну якісь табори відпочинку, якісь люди, яким це дійсно потрібно. Ці резиденції – я не бачу в них жодного смислу. У результаті, коли ми їздимо в Європі по екскурсіях, то бачимо старі резиденції королів – що це все сьогодні? Це все для екскурсій».

Екскурсанти, прости господи.