ВІД ДОРОЖНЬОГО ПИЛУ ДО ЗІРОК MICHELIN
Як компанія, що починала з шин і дорожнього пилу, стала головним суддею високої кухні.
У 1900 році у Франції автомобілів було так мало, що сама дорога вже вважалася пригодою. Брати Андре та Едуар Мішлен, засновники компанії Michelin, думали зовсім не про гастрономію, а про рух. Чим більше люди їздять — тим частіше їм потрібні шини. Так з’явився маленький червоний путівник: карти, майстерні, заправки та місця, де можна поїсти й переночувати. Їжа була лише зупинкою в дорозі.
Але час зробив своє. Машин стало більше, дороги — довшими, і несподівано з’ясувалося: путівник читають заради ресторанів. Michelin прибирає рекламу, робить гід платним і відправляє до закладів анонімних інспекторів. Без імен, без попередження — вони куштують страви й зникають, залишаючи по собі долі.
З’являються зірки. Одна — знак майстерності, дві — привід звернути з маршруту, три — причина вирушити в подорож. Маленькі символи, за якими прихована величезна влада: одна зірка здатна прославити ресторан або зруйнувати роки праці.
У цьому й полягає парадокс Michelin. Компанія, що починала з шин і дорожнього пилу, стала головним суддею високої кухні. І сьогодні люди їдуть не просто кудись — вони їдуть далеко, інколи через пів світу, заради одного вечері.
