Від великого до смішного – один крок

Переважна більшість пересічного посполитства з часів первісно-общинного відбору любила габаритне і вагове, її розчулювало громіздке і вайлувате, вона й зараз благоговіє перед м´ясистими корпусами бодігардів і жмутками веретеноподібних м´язів на завсідницях салонів жіночого бодібілдингу.

Хоча, як на нас, останнім достатньо й звичних окові принад. І надто розвинений великий грудний м'яз, прикріплений до гребеня великого горбка плечової кістки, не витримує ніякого порівняння з… Ну, ви розумієте, про що ми.

Даруйте, якщо когось і зачепить наша снобістська позиція, але чомусь у сепарації навколишнього людства на чужих і своїх ми віддавали перевагу не кілограмам живої ваги, а здатності утямити нарешті, що слово «згідно» у солов´їній має писатися-вимовлятися винятково з первинним прийменником праслов'янського походження «з». І тому увесь із себе хоч до болячки притуляй Разумков з його «згідно думки фракції» залишиться для нас не лише вислідом невдалої трансформації регіонала на служивого кон´юнктурника, а й не вельми освіченою людиною. Як би він млосно очі під лоба не заводив.

І пан Вірастюк у нас зроду не викликав ні похвали, ні хули – піднімає м'ясиста гора заднє колесо «Білоруса», тягає потяги зубами за мотузку, веселить роззяв, у раж вганяє молодичок сталевими причандалами, одним словом – здоров´я кладе на олтар національного реноме на міжнародній арені, ну, й прапор йому в руки і значок «Готов к труду и обороне» на неосяжні груди. Онде стільки таких, кого б´ють по голові, а їм як вода з гуски.

Ба, навіть коли цей мускулистий «Піп Іван Чорногірський» (друга гора України на межі рідної Вірастюку Івано-Франківщини, до МПЦ – ніяким побитом) двічі поспіль у 2003-2004 рр. зробив нас «Найсильнішою нацією світу», ми залишалися з ним у паралельних світах. У 2004 році з нації замірився зняти шапку Янукович, притомним було не до тракторних коліс над головою.

І нехай би той Василь піднімав, тягав, клав. Ні, потягло його. Нехай би у бізнес, у Роттердам плюс-мінус, у блуд, ще далі у спорт високих досягнень, а то – туди ж. Куди пилотяг марки «Квартал-95», увімкнений у мережу всенародного ідіотизму, всмоктав клієнтуру бірж праці, весільних фотографів з  наперсточниками, ведунів з піддутими баба-а-ами, себто – увесь «цвіт» зеленого маргінесу.

Вкотре заявляємо про незмінність критеріїв світобачення: особа, котра свідомо пішла до «трускавецького класу» вчителя Василя Голобородька як найвеличнішого лідера сучасності, підсіла на шаурму, вважає мистецтвом Квартал з роялем, клюнула на кінці з кінцями, або недалека, або безсовісна. Яка Україна між корабельними соснами? Будь ти хоч тричі ректором, міністром, сертифікованим фасилітатором, на твоєму лобі – Зе.

Так, будемо справедливі, якась дещиця очевидних кон´юнктурників змогла приховати своє конформістське нутро за красивими жестами з роздиранням вишиванки на патріотичних грудях. Насмілимося закинути тому ж Пристайку – перебувати у діжці з лайном і не завонятись? Ну-ну.  

Але якщо сьогодні, після дворічних вправ бла-Зе-ня з бла-бла-бла, коли сморід з того квартального нужника накрив економіку, дороги, охорону здоров´я, Нормандію, Кравчука і Конче-Заспу, добровільно йти «під Арахамію», значить – важкого ти вже напіднімався. Якщо пуп ще тримається, то з нейронами точно проблеми.

З усієї сили зичимо Василеві Ярославовичу Вірастюку на довиборах нардепа на 87 окрузі програти й Олені Анатоліївні Самбул-Біленькій (Марусі Звіробій), і Русланові Володимировичу Кошулинському. От з Олександром Леонідовичем Шевченком (тим, що Буковель) нехай би й поділив новоспечений слуга 3-4 місце серед зелених людей Прикарпаття. Бо ще два-три юзики у парламент – і там теж нічим буде дихати.