Війна росії проти України та посилення Китаю викривають невдачі американської армії

Його було задумано як центральну частину програми вартістю 200 мільярдів доларів, яка революціонізуватиме спосіб боротьби армії США. Зараз він нудиться на складах у Вірджинії, 25-тонний символ недуги, що лежить на зв’язку між Пентагоном і оборонною промисловістю.

Гармата без прямої видимості (NLOS-C), самохідна 155-міліметрова гаубиця на танкових гусеницях, була невіднятною частиною планів армії розробити високотехнологічну систему, яка допомогла б компенсувати чисельну перевагу такого аналога, як Китай чи росія в майбутньому конфлікті.
Це було частиною амбітної концепції заміни бойових одиниць сімейством наземних і повітряних транспортних засобів, як пілотованих, так і роботизованих, які об’єднані в бездротову мережу.

Тільки вона була надто амбітною: так звана програма «Майбутні бойові системи» страждала від технологічних проблем, збоїв у графіку та висхідних витрат. До того часу, коли NLOS-C було виставлено на Національному торговому центрі у Вашингтоні у 2008 році в рамках виступу армії на Капітолійському пагорбі, сумніви вже почали формуватися.

У 2009 році, витративши 20 мільярдів доларів за вісім років без жодних доказів, Пентагон скасував Future Combat Systems — керований Boeing Co. і SAIC — щоб запобігти тому, що тодішній міністр оборони Роберт Гейтс назвав «дорожчою катастрофою».

Крах найбільшої та найамбітнішої програми придбання в історії армії показує, як оборонно-промислова база, яка протягом десятиліть підтримувала військову перевагу США, дає збій. Дефіцит боєприпасів, невдалі аудити та прогалини в нагляді, виявлені китайською повітряною кулею, яку врешті-решт збили біля Південної Кароліни, свідчать про те, що американський військово-промисловий комплекс може більше не відповідати своїй меті.

Оскільки російське вторгнення в Україну йде вже другий рік, а відносини з Китаєм різко загострюються, починаючи від Тайваню і закінчуючи напівпровідниками, ця реальність викликає серйозні питання щодо готовності США вести війну. 

«У нас є оборонно-промислова база, створена для досягнення стримування першого рівня завдяки розгорнутим нами платформам світового класу», — сказав Рой Кампхаузен, колишній китайський стратег голови Об’єднаного комітету начальників штабів, а нині президент Національної ради Бюро азійських досліджень. «Але є серйозні питання щодо того, як ми будемо поводити себе в умовах високоінтенсивного традиційного конфлікту, який триватиме більше кількох тижнів».

Після десятиліть консолідації галузь страждає від недостатньої конкуренції та не має свого роду «сплеску потенціалу», необхідного для ведення великих промислових воєн. Перевитрати коштів є звичним явищем. І культура уникнення ризику панує від Пентагону до залів засідань гігантів оборонної промисловості. 

Один підсумок: скасування Future Combat Systems означає, що понад десять років потому армія США ще не розробила заміну своїм броньованим машинам часів холодної війни — танку Abrams і бойовій машині Bradley.

Або візьмемо гіперзвукові ракети, галузь, у якій США колись мали потужне технологічне лідерство ще в 1960-х роках. На початку 2000-х років Агентство передових оборонних дослідницьких проєктів (DARPA) розпочало програму розробки гіперзвукової зброї, але зупинило її після серії невдалих випробувань.

Повернемося вперед до літа 2021 року, коли Китай провів два випробування гіперзвукової зброї, включаючи запуск у космос орбітальної зброї, здатної нести ядерне навантаження, що насторожило військових планувальників у Вашингтоні. Швидка, низьколетюча та високоманеврова зброя становить потенційну загрозу для батьківщини, оскільки вона може бути використана для посилання ядерних боєголовок над Південним полюсом і навколо протиракетних систем США.

Проте випробування також свідчать про глибше занепокоєння тим, що США, можливо, хронічно недооцінюють здатність Китаю постачати інноваційні технології для своєї армії.

Цей момент показав, що Міністерство оборони не змогло перевести критичні технології з науково-дослідної роботи на виробництво, в результаті чого «тимчасом росія та Китай наздогнали відставання», — сказала Мішель Флурнуа, колишній заступник міністра оборони з питань політики, «Зараз ми граємо в наздоганялки».

Минуле літо принесло ще один тривожний дзвінок. Коли Вашингтон надіслав Україні протитанкові ракети «Джавелін» і ракети «земля-повітря» тобто «Стінгер», а також гаубиці та боєприпаси, він почав виснажувати власні запаси, демонструючи власну недостатню стійкість.

За словами Флурной, потенційного майбутнього претендента на посаду міністра оборони, третій шок щодо спроможності США протистояти Китаю проявляється лише зараз: наявність компонентів китайського виробництва в усіх ланцюгах забезпечення оборонного постачання, що створює «неприйнятну залежність, якщо не вразливість».

Міністерство оборони визнало, що оборонно-промислова база стикається з багатьма проблемами в ланцюзі постачання, що й інші сектори. «Час виконання від замовлення компонента до доставлення визначає терміни виробництва», — сказав речник Джефф Юргенсен. «Щоб компенсувати довгі терміни виконання робіт, Департамент здійснює стійкі інвестиції в розширення виробничих потужностей і накопичення критичної зброї та матеріалів».

Проблеми оборонної промисловості стали актуальними протягом останніх 18 місяців, але вони виникли протягом десятиліть. 

Після розпаду радянського союзу політики США сподівалися заробити на «дивіденді миру», обіцянці економічних вигод від скорочення витрат на оборону. Тодішній заступник міністра оборони Вільям Перрі пояснив, що це означатиме для галузі, під час обіду, відомого як «таємна вечеря», під час якого він сказав керівникам консолідуватися або зіткнутися з вимиранням. 

Вони консолідувалися. Оборонний сектор змінився з понад 70 аерокосмічних і оборонних «головних підрядників», які працювали безпосередньо з урядом у 1980 році, до лише 5 на початку 2000-х років, стільки ж, скільки й сьогодні: Lockheed Martin Corp. , Raytheon Technologies Corp. , General Dynamics. Corp. , Northrop Grumman Corp. і Boeing.

«Не так багато років тому у нас було в п’ять разів більше підрядників, було більше конкуренції та креативності», — сказав член Палати представників Кен Калверт, республіканець від Каліфорнії, який очолює комісію з витрат на оборону. «Оскільки ці великі хлопці продовжували купувати менших хлопців, які придумували ідеї, а потім інкапсулювали їх і реструктуризували, це вилучило багато інновацій».

Навіть деякі великі проєкти завершуються лише одним претендентом. У 2019 році компанія Boeing відмовилася брати участь у програмі Пентагону з розробки та закупівлі міжконтинентальної балістичної ракети наступного покоління, оскільки вважала тендер сильно спотвореним на користь Northrop Grumman, залишивши Northrop єдиним претендентом на проєкт вартістю майже 85 мільярдів доларів.

Нестача підрядників і жорсткі вимоги з боку їхнього єдиного замовника, Пентагону, сприяють перевитратам, які стали синонімом галузі. Одним із яскравих прикладів є прибережний бойовий корабель ВМС США. Те, що лідери ВМС рекламували як флот із 55 суден, вартістю 220 мільйонів доларів США за корабель, скоротилося до 35, вартістю в середньому 478 мільйонів доларів за штуку. 

Це ніщо в порівнянні з F-35. Винищувач F-35 Joint Strike Fighter — найдорожча у світі програма озброєнь — за прогнозами коштуватиме 1,7 трильйона доларів протягом свого 66-річного терміну експлуатації, що приблизно еквівалентно номінальному ВВП росії. Попри приголомшливу ціну, літак все ще страждає від неякісного програмного забезпечення.

Ці перевищення запікаються в системі. Як і багато оборонних проєктів, F-35 тісно пов'язаний із внутрішньою політикою США. Майже кожен штат має економічні зв’язки з проєктом, 29 штатів розраховують на його економічну діяльність на суму 100 мільйонів доларів або більше. За даними Lockheed Martin, F-35 прямо чи опосередковано створює близько 250 000 робочих місць у 45 штатах і Пуерто-Ріко.

Вимучений процес придбання оборонної техніки витиснув креативність із системи та ускладнив впровадження інновацій. У дослідженні Інституту Гудзона у 2021 році стверджувалося, що час, який потрібен міністерству оборони від визначення потреби до укладання контракту, збільшився з приблизно одного року в 1950 році до семи років сьогодні. Для інноваційних систем, таких як F-35, може знадобитися ще 21 рік, щоб стати оперативним.
Китай, навпаки, здатний надати можливості набагато швидше. У зверненні в липні 2021 року генерал-майор Кемерон Холт, тодішній заступник помічника міністра ВПС із закупівель, оцінив, що Китай закуповує боєприпаси та інші високоякісні системи озброєння «у п’ять-шість разів» швидше, ніж США.  

В основі проблеми лежить процес планування, програмування, бюджетування та виконання Пентагону, відомий як PPBE. Він контролює ресурси, які створюють програми озброєння, але його репутація така, що Конгрес створив комісію для перегляду цього процесу. Він має бути заслуханий цього року.
«Пентагон — це величезна бюрократія, а процес складання бюджету та процес придбання справді довгий, дуже повільний, дуже громіздкий і дуже лінійний», — сказала Стейсі Петтіджон з Центру нової американської безпеки. «Ви насправді не винагороджені за ризик».

Є причини уникати паніки. США все ще витрачають на свою армію більше, ніж будь-хто інший, і володіють технологіями, які Китай та інші наполегливо копіюють. Китай також має власні проблеми, пов’язані з хронічною корупцією та нездатністю наздогнати базові технології, такі як напівпровідники та реактивні двигуни.

Після недавніх потрясінь у Пентагоні з’явилося нове відчуття терміновості. Навіть скасована програма Future Combat Systems мала свої переваги, стверджує Сіньореллі, колишній співробітник BAE Systems.
«Я можу вказати на транспортні засоби сьогодні, які використовують технологію, розроблену нами на FCS», — сказав він.

Для Джона Феррарі, генерал-майора армії у відставці, який працював директором відділу аналізу та оцінки програм, проблема полягає в тому, що відносини між промисловістю та її патроном Пентагоном настільки складні та багатогранні, що важко зрозуміти, з чого слід починати реформи. 

«Кожна людина знає, що те, що ми робимо, — божевілля», — сказав Феррарі. «Але цей кожен не може змінити це».

Автори: Пітер Мартін, Кортні Макбрайт, Роксана Тірон - Bloomberg

Переклад з англійської Останній Бастіон