Війна як час для остаточної деколонізації Полтави
Повномасштабне вторгнення московитської орди в Україну поставило крапку у дискусії про "унікальну російську культуру". Її просто не існує!
Відтак і будь-які пам'ятки, котрими до тепер уславлюють на Полтавщині всіляких окупантів із немитого заболоття – від Пєтра І до Ніколая Ватутіна, – мають бути демонтовані. Це потреба часу, яку не слід відкладати до дня перемоги над агресором.
Не забуваймо і те, що вулиці нашого рідного міста також несуть на собі відбиток колонізаційного минулого. Всі ці Пушкіни, Толстиє, Маяковскіє – закарбована у топоніміці колективна меншовартість українців.
Визнаймо, попри смерть двох імперій (царської та совєцької), химерний наратив окупантів тяжіє над нами на 32-му році відновленої державної самостійності, 8-му році війни та 41-й добі широкомасштабної агресії. З цим варто завершувати, причому негайно без жодних докорів сумління до некультурної російської спадщини, яка українцям завжди була чужою.
Окремо варто згадати про Ватутіна, монумент якого стовбичить у полтавському середмісті з легкої руки теперішнього (прости Господи) "мера" Олександра Мамая. Етнічний російський генерал Червоної армії з антиукраїнськими поглядами дивним чином уникнув декомунізації, хоча історики довели, що на ньому гріхів не менше ніж на Сталіні-Берії-Жукові.
Саме Ватутін у 1920-1921 роках придушував селянські повстання на Полтавщині, наказавши відбирати зерно та вбивати жінок із дітьми за спротив більшовицьким окупантам. У 1939 році він був одним із командирів совєцьких військ, які захоплювали Західну Україну, де згодом запровадили жорсткий терор і репресії.
Варто також нагадати, що за особистим наказом Ватутіна, беззбройних українців-червоноармійців відправляли у перших лавах на штурм Києва у 1943 році. "Гарматним м'ясом", яким були наші пращури, здобуто сумнозвісну перемогу над нацистами у травні 1945 року, за що і Жуков, і Ватутін (посмертно) стали героями Совєцького Союзу, ціною великої трагедії українського народу.
Саме тому ім'я "червоного генерала" має бути стерте з української топоніміки, а його пам'ятники – відправлені на смітник. Крім того, прах Ватутіна має бути вивезений із Маріїнського парку Києва якнайдалі, можливо – навіть розвіяний деінде.
Українці мають славити та пам'ятати власних Героїв, а не вшановувати вбивць своєї нації! Воєнний час якнайкраще підходить для здійснення очищення нашої землі від ворожої присутності.
