Українці мусять завше триматися своєї мови та звичаїв
Світогляд дитини формується в основному у сім'ї з малечку. І тільки держава здатна зробити зі свого юного громадянина патріота чи зрадника.
Русифікація (або ж змосковщення) завше брала українця залізною хваткою, але у сатиновій рукавичці. Це варто проговорити та обдумати в собі, щоби ситі лжеопозиціонери із РФ десь на спільних майданчиках не вішали на тебе ярлика «травмований».
А отже — думка хворих людей неважлива! Ти не помітив, як із твого play-list'а зникла україномовна Ірина Білик, однак з'явилися «Руки вверх», «Блестящие», «Фабрика» та їм подібна тухлятина.
Пам'ятаю, як зайшла вперше на пару першого курсу, а з низки мобілок лунала «большє не забить, ето лєто» пєвіци Максім. А потім і наші масово породили тотально російськомовний продукт: «Віагри» всякі, Насті з Потапами, «Врємя і стєкло».
Ще й в інтерв'ю розказували, що не можуть знайти слухачів або матеріал українською мовою, але виявилося, що українські пісні дуже пасують горлу Наді Дорофєєвої та зробили її одною із топ-співачок. А писати матеріал можна і з чоловіком удома.
Вранці, коли ти збирався у школу — на телебаченні була програма «Подъём», де Юра Горбунов і Маша Єфросиніна прогиналися перед дорогими гостями із Москви — Безруковими та Крутими. Як Маша, яка добре знала мову, намагалася випендритися пітєрскім акцентом, можна зняти окреме кіно.
Ввечері ти дивився «Голос» та «Х-Фактор», де українські таланти шукали як не Сосєдов — що це за особа і його компетенції достеменно невідомі, то інші зайди. Але головне, що це був суддя із Москви.
Звісно, ще траплялися Дубцова і Сєрьога, бо метрополія має нав'язати колонії, що вона несамостійна і неспроможна обслужити себе сама. Вони зараз прагнуть це довести, але вже через YouTube, Instagram, TikTok.
У школі ти вивчав куцу українську літературу, де Лесю Українку зображали знедоленою калікою, а Тараса Шевченка нафталіновим опудалом à la упоротий лис — лише в рушнику і завжди стариганем. Тебе нудило від вінегрету покриток, кріпаків, суїциду і замерзання дітей у полі.
На противагу — Лєв Толстой кружив тебе в елітах, балах, французькій мові та іменах Кітті чи П'єр. Вибір, що ти вважав більш крутим — очевидний: уже після ти знайдеш твори, яких не було у шкільній програмі — і офігієш від крутості Лесі, Франка і Григоровича.
Ти рано виходив заміж і перший танок танцював під «Сказку моей жизни» чи під «Я люблю тебя до слёз» Сашка Сєрова — українця з Миколаївщини, який став «потужним русскім». І тепер на концерти лізе без трусів.
Якось я знайшла його старі записи буковинського періоду — він був голосистим і модним красенем, коли був у своїй ідентичності. Коли Саша не відцурався добровільно свого українства заради грошей Москви.
Твій випускний був неможливий без співів «Школьная пора», «Школьные годы чудесные», «Крылатые качели», бо смаки вчительки музики та завучки, яка понаїхала у твою школу десь іздалеку і закінчила росфілологію — були специфічні. Ба більше: далекі від естетики.
Про порпання у пластах українських пісень і культури якось не йшлось. А на практиці виявилось, що Квітка Цісик дуже підходить під вальс, як і попсові «Повільно», «Обійми» та «Вітрила».
Твій батя дивився серіали про «настоящіх мужикофф», де був сплошний Міхаіл Порєчєнков та Машков. І обов'язково в ролях ментів, ФСБшників і бравих совєцьких офіцерів, а в ролі поганців могли бути некрасиві огидні... вкраїнчики (якщо ще із прізвищем Ступка — взагалі бомба!).
Твоя мама чи бабуся дивилася серіали про неосвічених клуш із сіл з дерев'яними хатами, єдиною мрією котрих було вискочити заміж по зальоту за московського бізнесмена. Бажано мільйонера, можна з причепом.
Тоді підсовували серіали про «Ранєток» і «Кадетів», які спродюсував добрий дядя Саша Роднянський. Усе це для того аби намертво прив'язати українську дитину до «русскаґо міра».
Твоя завучка погрожувала тобі двійкою з фізики, бо ти вирішив пропетляти від «свята 9 Травня» із рядженими ветеранами чого попало, але не Другої світової. Це могли бути: тесть прокурора; ветеран праці СССР; і просто мужик, який пересидів війну у коханки в Москві.
У руки тобі буде попадатися глянець, де Віра «Брежнєва» Галушка буде визнана «самой красівой женщіной Рассії», а колишня міс Україна Інна Цимбалюк охомутає московського бізнесмена. Цей бізнесюк на практиці виявиться підстаркуватим биканом глибоко кримінальної зовнішності.
На «Інтері» Настя Даугулє і Андрюша Доманський разчехляли тобі на концертах до всяких свят, як «правильно Родіну любить». Ну, оту «общую Родіну — одну на трьох», тож, безумовно, там не було мови про Україну як щось окремішне.
Всі вихідні твоя родина проводила з «Кварталом». Там інтелігентні люди були в московських буклях і на вишуканому пітерському акценті, а сільські рагулі — у вишиванках, з вусами та україномовні. Володимир Зеленський таких зобразив кілотонни.
Якщо ти йшов в академію МВС чи здобувати освіту майбутнього прокурорчика — у твоєму плеєрі поселялись «Офіцєри, расєянє». І так тебе із милої маминої булочки плавило на татарівського мєнта.
Часом ти хотів просвітлитись у політиці й аналітику тобі пропонували понаєхавші ведучі та редактори, бо своїх же журфаки не навипускали гронами. Тож, умовний Кісєльов за всі гроші світу запрошував сало в шортах Бикова.
А разом вони доводили пересічному глядачу, чому вулиця Антоновича — погано, а Горького — «очєнь харашо». Тебе привчили, що кращий політичний аналітик — син правника Сталіна, який легалізував концтабори та репресії.
Часто репресії проти твоїх предків. РПЦ-ФСБ у цей час розповсюджувала наративчики, що «Бог не розуміє української, і тому треба ходити в канонічну церкву», що хрестини в інших конфесіях не дійсні.
І багато хто вірив, ба більше: вірить донині. Не дивно, що з такою повісточкою з великою «ЦА» та на будь-яких виборах твоє місто було обліплено біг-бордами про «защітім русскій», «Томос — геть!» і «будем жить с Россией дружно».
Часто все це придумував понаєхавший за всі гроші світу політтехнолог із Москви, бо це було модно в наших політиків. Саме так би був приспаний, обманутий і погруз обома ногами в довгій війні на виживання.
