Виставляємо люстро перед тими, хто робив нас разом

Скільки президента у блазневі, якщо блазень є блазнем за покликанням і поведінкою, практичною діяльністю і зовнішнім виглядом, лексикою і оточенням? Себто, перефразуючи відоме народне спостереження про качку (якщо качка крячить як качка, ходить як качка і запікається з яблуками як качка, то це – качка), що ще треба утнути буквально вінценосному, з короною на мізках «в’язневі Феофанії» для негайного імпічменту? 

Про ідейних порохоботів не йдеться – ця категорія виборців на нюх не сприймала Зе задовго до з'ясування симптоматики коронавірусу – мова про отой раптово прозрілий «клас» фопівців під дверима Верховної Ради. Це ж вони, ті, хто спершу до гикавки втішалися квартальними номерами лисих юзиків, й телепортували недолугість у президентське крісло.

І не ображайтеся, панове! Бо на раз заповнити збірник сканвордів, на чому ви усіх собак на базарах переїли, ще не значить порозумнішати. Кладіть руки на серце, чи на гаманці, бо вони вам таки ближчі до тіла, і признайтеся – Зе ж ваше?  

І авторська впевненість у вашій, фопівці, чималій відповідальності за приліт пісця до неньки базується на тому, що має надто красномовний приклад перед очима. Колега й слухати нічого не хотів!

Як затятий повторював вирок «баризі», котрий відгодував Росію липецьким шоколадом, убив брата, засипав увесь прифронтовий Донецький кряж кривавими асигнаціями і розіп’яв практично усіх слов'янських трирічних хлопчиків, «маленьких, в трусиках, у футболці, як Ісуса, на дошці оголошень».  

І такого карт-бланшу, яким нагородили Зе ті, кому було до лампи під чиїм пам’ятником ностальгувати за совком, маршалом Жуковим, ковбасою по 2.20 і простими рішеннями, не мав жоден Іоанн з Матвієм! А блазень ще й піддзужував – то вчительок чотирма тисячами зелених, то спраглих до видовищ ідіотів весняними посадками, то Арахамію піддутими соснами.           

Оптиміст за посадою, очільник МОЗ Степанов втратив надію на вихід на «спасительне плато» – все частіше його ранкова теленяня не контролює ні рук, ні голосу, ні думки. Ми – Україна – вже у ковідних G7 і обрисів мідного тазу не бачить хіба що пацієнт палати №6 у «Феофанії».

Отой, що божився ніколи лежнем не лежати у тамтешніх vip-палатах! Нехай чабан, мовляв. Тепер приспічило? Чи прикоронило? Ліг. Відосить.

Гаразд, помилився місцевий середній клас. Буває й з розумнішими. Одна просунута нація вже колись вибрала майстра націонал-соціалістичних автобанів. Ще просунутіша недавно ледве не просвистіла Америку, і там ще й зараз нічого не реанімовано – половина Штатів теж воліє мати клоуна президентом.

Не про північно-східних сусідів – по-перше, вони не про-, а засунуті, по-друге, останнім, кого чудна мерь обирала за стандартами Євросоюзу, себто – вагаючись, був розстрига Грицько Отреп'єв.

Галасують про ідіотизм карантину вихідного дня. У ньому щось справді є. Ідіотичне. Але, агов, третій класе, ніхто з вас ще не був у повносколапсованих інфекційках? І передач туди не носив? І не ховав близьких по скайпу? Ну-ну.

Чи, може, когось тішить, що полтавські лікарняні ліжка сьогодні заповнені лише на 86 відсотків, і ще якось можна влаштуватися на звільнене місце? Тільки беріть до уваги, що місця, як правило, виморочні.

Так, вважати уханьського кажана класовим ворогом, бачити ковідний чіп у смартфоні, секретну лабораторію у Жмеринці і змову ілюмінатів у селищній раді, напевно ж, перебільшення. Хоча й подібну маячню прийнято називати виявом демократії.

Але суспільству треба готуватися не до диспутів з конспірологами. Колега у реанімації під концентратором. 

Хотіли б перебільшити і з прогнозом про неминучу й глибоку самоізоляцію у наступну новорічну ніч, віртуальне Різдво й самотній «корпоративчик» без колежанок на 8 Березня. Коли б і на маївки не довелося виїздити в ECNALUBMA.

Лякаємо? Та так, хіба що трохи, і себе – у першу чергу. Тільки б отій галасливій публіці, що бореться сьогодні за право на хліб без чеків, згадати свою навіжену радість від видовища. До зелених хлопчиків в очах і бюлетенях.

Обрана переважно вами, фопівці, влада довела країну до ручки. Час тверезіти. Не в карантині справа, панове, замаячила червона лінія між життям і смертю. Рятувати нас має нормальна влада.

Якщо хтось розраховує пересидіти пандемію в ресторані чи у ятці на базарі, бог йому у поміч. Решті – стадіони №6? Не по-людськи це якось.

Подолати пандемію, сподіваємося (а що залишається?), якось вдасться, на підході вакцини, те-се. З інфікованими синдромом отари – важче. Їх треба було лікувати, коли вони лежали поперек ліжка.