Вітер перемовин

Наразі дуже багато факторів свідчать про те, що переговори між Україною та РФ... можливі! Але в осяжній часовій перспективі.

Чим ближче переобрання російського диктатора, тим активніше шириться у пресі інформація про якийсь «мирний діалог» жертви з агресором. Наразі існує 3 основні чинники, котрі можуть вплинути на подальшу воєнну дійсність:

• КНР.

Дуже несподівано, неочікувано і водночас дивно прозвучала заява постійного представника комуністичного Китаю в ООН Чжан Цзюня. А саме про те, що «США мають припинити постачати зброю в Україну та докласти зусиль для встановлення миру» і «Україна з росією мають виконати «Мінські угоди», підписані у 2014-му році».

З чого це раптом, Китай згадав про «Мінськ», який урочисто похований 22.II.2022? На мою думку, це обумовлено тим, що КНР бачить як за 2 роки війни, масштабу якої не було в Європі від 1945-го, росія не тільки не досягла заявлених собою цілей, а й перетворилася на вигнанця у Цивілізованому Світі.

А це, враховуючи статус РФ як васалітету КНР — дуже сильно б'є по військових та економічних амбіціях Пекіна. В умовах, коли через російську агресію НАТО демонструє безпрецедентну єдність, починати військову авантюру проти Тайваню — таке собі задоволення.

Плюс, китайська економіка переживає пікé, адже через негласну підтримку ним росії, провідні світові корпорації переводять виробництва в інші країни, тим самим провокуючи безробіття та інфляцію. Тож, на даному етапі, Китаю вигідна зупинка війни в Україні.

• США.

З огляду на нескінченну «Санта-Барбару» із законопроєктом про військову допомогу Україні, Ізраїлю та Тайваню, фактор того, що Штати змусять нас піти на перемовини — також достатньо вагомий. Так, верхня палата Конґресу, а саме Сенат, проголосувала за цей законопроєкт, і тепер справа за Палатою представників.

А вона, як відомо, контролюється республіканцями та має доволі галасливе трампівське крило. Плюс, спікер Палати представників Майк Джонсон регулярно заявляє, що навіть не винесе законопроєкт на розгляд, бо в ньому відсутні кошти на посилення кордону з Мексикою.

Звісно, є варіант застосувати до Джонсона процедуру discharge petition, яка унеможливить вплив Джонсона на конкретний (цей) законопроєкт. І така процедура доволі рідко закінчувалася вдало, тож сподіватися на неї як на «чарівну паличку» не слід.

Також сам Дональд Трамп, який немов м'ячик для пінґ-понґу скаче туди-сюди, заявляючи про те, що він «зупинить війну за 24 години ще до своєї інавґурації». А потім про те, що «допоможе Україні більше, ніж Байден».

З огляду на такі «гойдалки», адміністрації президента Джозефа Байдена треба вже зараз вирішувати що продати виборцю: перемовини чи війну до перемоги. З війною до перемоги, через вже згадану «Санта-Барбару» поки не складається, а перемовини із зупинкою війни й «продажем» цього як «настання хиткого, але миру» — можна й розглянути.

• РФ.

Хто б і що не казав, хто б як не намагався показати росію як страшну і велику силу — у неї накопичилось багато проблем, деякі з яких критичні. Якщо глянути по Україні, то офіційно — лише у Києві (!) дефіцит водіїв громадського транспорту через мобілізацію.

На росії теж саме і не лише із водіями. Так, росіян сукупно більше, але ж і територія у них більша, міст у них більше, а ще — багато національних республік (Чечня, Бурятія, Тива тощо) і скрізь криза.

Часто стається так, що пожежі та вибухи на підприємствах РФ стаються не через українські дрони чи диверсійну роботу, а через неспроможність наявного персоналу професійно доглядати об'єкти й працювати на них. Та ж ситуація на підприємствах ВПК.

Так, не можна говорити, що росіяни нічого не випускають; випускають, от тільки інтенсивність війни та тактика лобових штурмів — не дозволяє російській військовій промисловості покривати потреби фронту. Через це знову почалася розконсервація складів, передовсім танкових та артилерійських.

Тож росії потрібні перемовини для передишки, років у 5-7, ми всі вже це розуміємо. Саме тому, той же Сєргєй Лавров говорить, що вони не проти політико-дипломатичного врегулювання конфлікту, але з урахуванням ситуації «на землі».

Себто, московити хочуть застовпити захоплені на момент перемовин території та піти готуватися до нової війни. Ніхто їм цього не дарує, тож вони використали останній аргумент — ядерну зброю.

Згадайте, як 14.II.2024 провідні світові ЗМІ вийшли із заголовками про те, що США занепокоєні наміром РФ розмістити ядерну зброю у космосі, (нібито для боротьби з супутниками-шпигунами) і розглядають це як пряму загрозу власній національній безпеці. Чим не важіль для перемовин.

Типу: «Ми [москалі — прим. ред.] не розміщуємо зброю, а ви змушуєте Українців сісти за стіл перемовин»? Дуже навіть привабливо в очах Заходу ще й на тлі «виборів» на росії, де путін спробує подати себе не тільки як «собіратєля», а і як «миротворця».

Побачимо, як відреагують Штати й що за цим відбуватиметься. Так чи інакше — вітер перемовин дме, а перемовини, як такі — не означають завершення війни; (не знаю, чому наше суспільство це міцно пов'язує між собою).

«Мінськ», ані перший, ні другий, — війну не зупинили, «Стамбул-1» теж. У випадку «Стамбула-2» війна теж не зупиниться, можлива хіба зміна її формату на більш локалізовану.

Та вже зараз зрозуміло, що всім діючим гравцям (Україні теж) потрібен тайм-аут для роботи над помилками. За умов збереження нинішньої інтенсивності — буде лише «кривава баня» без переможців і переможених, але ніхто не бачить у цьому сенсу й змісту.

Автор – Назар Приходько, медіааналітик, політолог-міжнародник і військовий експерт