«Вовки Да Вінчі» тихо полюють на псячу шоблу з Мордору

"Виїзд на роботу" — це завжди новий слайд у хроніці війни. З 2014-го року її морфологія пройшла кілька завершених циклів мутацій і видозмін.

На початку АТО вона скидалася на броунівські коктейлі з ближніх боїв і обстріляних блок-постів. Дифузну стадію бойових дій (БД) змінили чіткі обриси "ліній розмежування".

Відтак, це потягнуло за собою етап позиційного забурювання у бліндажі та моду на артбадмінтон. Утім і цю фазу воєнної епіки витіснили реалії наших днів з відповідним переформатуванням збройного протистояння.

Сьогодні війна — це філігранність і ювелірний підхід до визначених оперативно-тактичних задач. Висока щільність вогню і трепанація позицій ворога важкими калібрами лишилися у минулих розділах змагу, коли закипав ДАП, шахта Бутівка, Авдіївська промка чи Світлодарка...

Сьогоднішній сет заруби — це у першу чергу ставка на диверсійно-підривні операції з високою і гіперчіткою культурою точкового удару по супротивнику. В умовах сумнівної "політики припинення вогню" ми вимушені діяти без розгорнутих амплітуд та інтенсивності ураження, вдаючись при цьому до відточених лаконічних дій, схожих на миттєвий ножовий удар.

"Виїзд на роботу" — це завжди форсування безкраїх і німих полів; хиже підкрадання до ворога; оперативне облаштування розрахунку; наводка по зорям, (на крайняк по магніту); раптова АТАКА і вправна анігіляція з місця подій.  Це  також завжди крок у бік прикінцевої та залізобетонної перемоги над окупантами на тимчасово непідконтрольних територіях.

"Виїзд на роботу" — це тихе полювання "Вовків Да Вінчі" на брудне псяче шобло з-за порєбріка!