ВОЇН І СОЛДАТ
Війни мають вести воїни.
Політв'язень Кремля та один з активних учасників революції Гідності 2013-14 років Микола Карпюк зробив допис у ФБ на важливу нині тему – «соціалізації» ветеранів україно-російської війни та про амбівалентність ставлення суспільства до воїнів. Цей матеріал ми публікуємо повністю без суттєвих змін.
Завершення кожної війни спричинює проблему «соціалізації» ветеранів війни. Чи було так завжди? Ні! Масове явище цього процесу розпочалося від Першої світової війни.
Ще у ХІХ ст. у війнах Наполеонівських, а потім німецько-французьких були застосовані системи «мобілізації». Бо у Європі постала сприйнятим для суспільного буття теза рівності усіх прошарків суспільства, нав’язана Французькою революцією кінця ХVIII ст.
Не будемо звертати увагу на Росію з її системою «рекрутів». Бо там було й існує рабство. А «раби не відають, що задумав господар». Вони тупо виконують його волю. Вмирати – то вмирати. Атакувати – то атакувати…
А до того часу у війнах брали участь ВОЇНИ. Це було цілком природно. Такий їх спосіб буття. Тому й «посполиті» сприймали воїна, як людину вищого суспільного прошарку. Звідси – шана, страх і повага. Коли ж «посполиті» стали підпадати під мобілізацію, воїн втратив свою честь і шану у суспільстві.
Україна шокована тим, що з одного боку має бути повага до ветеранів російсько-української війни, а з другого боку – їх не зовсім адекватною для мирного часу поведінкою.
А що ви хотіли, шановні земляки? Ці люди пройшли війну з усіма її жорстокими законами.
Психологія простої людини не здатна адекватно сприйняти усього того, з її точки зору «божевілля», котре притаманне війні. Це воєнне буття психологічно здатні пережити лише воїни. А призвані, чи добровільно прийшлі, СОЛДАТИ зазнають колосальних психологічних травм. І більшість з них не знаходять себе у мирному часі. Вони до таких випробувань не були готові.
А тому війна докорінно змінила їх.
І, як правило, у ставленні до зрозумілого, «унормованого» для цілого суспільства порядку. Для суспільства вони є, у кращому випадку, БОЖЕВІЛЬНИМИ.
Воно і справді так. Бо українське божевільний – «боже» – «вільний», звільнений Богом від ваших суспільних ШТАМПІВ «нормального», тобто кимось УНОРМОВАНОГО життя.
І не вимагайте від СОЛДАТІВ війни бути «нормальними». Вони уже перейшли межу вашої «норми». Бо надто багато їм прийшлося перенести у своєму воєнному бутті.
Дякуйте їм, таким же, якими є усі ви, що вони ПЕРЕСТУПИЛИ планку ваших страхів і стали на ЗАХИСТ вас усіх.
А ось уберегтися від психологічних надривів воєнного буття – це якість ВОЇНІВ. А їх не багато у кожному суспільстві. І вони тоді будуть адекватними, коли саме вони будуть вести війни. А суспільство сприйматиме їх як власне воїнів – зі страхом і повагою!
