Як би кому не хотілося, але наша нація гартується у вогні війни наче сталь

ВІЙНА
15 липня, 07:17
Як би кому не хотілося, але наша нація гартується у вогні війни наче сталь

Усі геополітичні фантазії закінчуються гекатомбами. «Територіальний націоналізм» — це шлях до кривавих жертв землі-матінці.

Біополітика має бути пріоритетнішою за геополітику та інші напрямки політичної практики. Вона народжується з античної традиції виховання та покращення людської породи.

Спарта, наприклад, взагалі майже не розширювала свої земельні володіння, а спартанські засоби до виховання породи стали легендарними. Тим часом Афіни ж просто наживалися на торгівлі й підкупали корисних ситуативних союзників.

Окрім погляду з прогресистського погляду, та із так званої опозиційної до неї теорії інволюції, існує окрема думка стосовно великої Французької революції (1789) та падіння європейських монархій: це був поворот до Античності. Хоч у процесі становлення — спотворений власниками великих капіталів та інтелектуалами-егалітаристами.

Частина вождів Французької революції мріяла про поворот від зніженої «жіночної» монархії до патріархальної республіки із реалізацією римського людського типу. Римську республіку в окремо взятій країні вони не відродили, але натомість було здійснено напрацювання на меритократію.

Місію наслідувати Риму ще активніше на себе взяла інша держава — навіть назвали пагорб, так само як у центрі світу, а одного з отців-засновників там зобразили у компанії олімпійців. Були ж часи...

Перевідкриття народу як спільноти, а не як власності керівної верхівки, призвело до появи національних державних проєктів, котрі опікувалися покращенням якості народів. Народ, таким чином, перетворюється у секту  (яскравий тому приклад — євреї), налаштовану змовницьки, з оборонною поведінкою, «облоговою» психологією, агресивними ідеями стосовно зовнішніх завоювань.

Проте насправді народ (а відтак і нація) має сприйматися як сукупність сімей, плем'я, в якого є певні цілі для виживання і розвитку, та стандарти, до яких потрібно витягнути всі частини цієї спільноти. Підтримувати ці стандарти — одне із завдань біополітичної влади.

Неомарксисти представляють біополітичну владу як подальший розвиток дисциплінарного суспільства. Проте їхні політичні агенти по всьому світу самі користуються інструментами біополітики, щоби досягти своїх цілей.

Водночас поняття «біополітика» використовується для викриття насильницьких методів контролю сучасних урядів над людьми. Якщо верства, що владарює, ставить у пріоритет біополітику, — впроваджує євгенічні програми, стимулює позитивну демографічну динаміку, а під час війни має опікуватися виживанням та продовженням роду найкращих представників нації.

Але це в ідеалі. На ділі ж ударною силою «революційних» війн із французької сторони були найбільш вмотивовані патріоти – і їх пожерли ці війни та амбіції Наполеона I Бонапарта, потім гвардію національної демократії нищила франко-пруська війна (1870-1871), а у вогні Другої світової загинула безмірна кількість породистих представників націоналістичних держав.

З усім тим наведені приклади мають стати уроком на майбутнє: треба щось робити із негативним відбором. Ситуація двояка: з одного боку, якісні представники породи забезпечують якісне виконання бойових завдань, з іншого — гинуть найкращі. 

У війні на винищення, де противник береться на змор, мабуть, майже неможливо створити умови для позитивного відбору — для того, щоб війна слугувала вишколом, а не гробила майбутнє нації. Як мінімум, задача це надскладна.

Один із європейських архаїчних засобів для збереження породи — це уникнення участі у війні тих, хто не дав потомства, або вступ таких людей у бій не в першій лінії. Але ми увійшли у війну в умовах урбанізованого суспільства, з відсутніми позитивними біополітичними заходами в державі, тож єдиних синів у сім'ях дуже багато, а без них нікому було б захищати державу.

Як має здійснюватися відбір кращих представників? — Очевидно: високий інтелект та добре фізичне здоров'я; наразі існує мобілізаційний ценз, але не меритократичний, та не біополітичний, а фінансовий:

  • по-перше, це через панування економіки над політикою;
  • по-друге, це через хибне уявлення про те, що фінансовий успіх — ознака високого інтелекту, одна з рис, котрі вирізняють еліту, яку треба зберегти.

А це в корені невірно. Одне з головних питань для виживання нації як корпоративної спільноти — як їй продовжитись та скористатися війною для вишколу своїх представників, як зберегти серцевину від знищення.

Автор : Євген Врядник
вибір редакції
Читайте також:
Політика
Наша доля вирішуватиметься не в Москві, Брюсселі чи Вашинґтоні, а нами на полі бою. Тільки ми, українці, здатні зберегти свою Батьківщину.
12 листопада, 07:17
Війна
Історія водить нас по колу і нічого не вчить. Вірніше кров'ю вчить, що ніколи не можна приводити до влади блазнів, крадіїв й українофобів!
06 серпня, 20:32
Війна
У теперішній війні з росією ще досі вирішується питання щодо Голодомору. Ті, хто пам'ятають той геноцид, — не дадуть повторити його знову.
25 липня, 20:32
Опінії
В Україні права й свободи є у тих, кому пощастило пролізти до влади. А ті ж, хто її боронить і сплачує податки, — по вуха в обов'язках...
16 червня, 15:18
Опінії
Мілітарний дух Української Нації, що проєктується в мілітарну силу України, — ось головна запорука нашого існування. Pugno ergo sum...
15.11.2023, 12:34
Опінії
Наочно про різницю миру і війни проти Москви. Бо війна є кращим інструментом у відносинах із росією, ніж мир!
18.10.2023, 07:42