Формула тривалого миру у мінливому світі карколомних змін

Формула тривалого і справедливого миру (а краще українського світу): позбутися ілюзій та наївності! Нарешті мусимо здобути й утримати геополітичну суб'єктність.

Україна дуже дорого платить за віру в ілюзії та геополітичну наївність і продовжуватиме платити. Змінися або помри — така данність, отож, викладу декілька думок із цього приводу нижче по пунктах:

1. Світ не є таким яким здається, уявлення про світовий порядок, яке сформоване у наших голова, — не відповідає реальним правилам та устрою.
2. Світу, яким ми його увляємо і до якого хочемо повернутися, — вже ніколи не буде (та й насправді все було не зовсім так).
3. Правила міжнародного порядку, про які нам багато говорили, втратили силу; зникла необхідність справжні наміри загортати в солодкі слова про світову рівність, братерство і свободу.
4. Національні інтереси та егоїзми завжди вище словесних мантр, були, — так тепер цього вже ніхто й не приховує.
5. Правила формують, визначають і порушують сильні, як і історію пишуть переможці, а тому сила основний політичний ресурс в осяжній перспективі.
6. Баланс сил у світі змінюється, аотже нічиє місце не визначене — все в руках у кожного, кожного, хто здатен діяти.
7. США, які втрачають одноосібну світову гегемонію реалізовують стратегію дестабілізації світу, створення максимальних проблем передусім росту впливу КНР (запам'ятайте: їхня стратегія створювати проблеми, плодити конфлікти, поширювати стратегічну невизначеність, а не вирішувати їх).
8. Дружба зі США чи із будь-ким іншим, хто вважає себе сильнішим коштує дорого (мінімум $350 млрд, але це не точно), ми дивуємося прайсу, який викотили нам пограбувавши перед тим спільно з РФ на ядерну зброю, бо просто не хотіли цікавитися, який прайс, приміром, виставили Кувейту за звільнення від окупації Іраку та Іраку за звільнення від режиму Саддама Хусейна і це не залежало від партійності президента, — лише від тодішнього розуміння національних інтересів.
9. У боротьбі проти РФ наявність союзників — це не лише добре, а й стратегічно необхідно, навіть «країна безмежних ресурсів» вже б пограла війну якби не надійна підтримка союзників всім, людськими ресурсами теж і союзники ворога наразі виявилися ефективнішими та рішучішими.
10. Союзники— це категорія хоч і необхідна, але не вічна, бо вони мають здатність бути або ставати «татарами» на прикладі союзництва часів Війська Запорозького, тому союзники — це ті, що є точно на цей виборчий цикл чи в США чи в будь-якій європейській країні (Словаччина нам у приклад).
11. Слабенька постсовєцька Україна не потрібна нікому (як і сильна теж) крім нас самих.
12. Повернутися до стану 24.VIII.1991 чи 24.II.2022 року не лише не можливо, але й небезпечно, оскільки Україна може бути Великою (передусім мислити себе геополітично) або нас не буде, — ну, час такий.
13. Для того, щоби стати Великими й Величними, — слід мати Велику Ідею, розуміти своє місце у світі та призначення (місію), мати волю змінювати світ, мати амбіції й амуніцію.
14. Задля того, щоби стати Великими й Величними, — треба мислити й діяти геополітично, ставати конструктором змін у цій частині Євразії, бути регіональним лідером.
15. Велика Україна можлива лише за відсутності російської колоніальної імперії, тож тут точно або-або і мир, досягнутий на наших умовах, — це не передишка, а перемога.
16. Війна потребує збільшення цілей та здешевлення засобів, власне, асиметричності.
17. Московитський колоніалізм можна перемогти ззовні лише знищивши його перед тим всередині, бо світу непотрібні дві московії, а ми маємо відрізнятися від них усім: календарями, наші діти мають розуміти їхню мову виключно на рівні перекладача для допитів: повне цивілізаційне протиставлення; прірва без жодних мостів чи трубопроводів.
18. За нас ніхто нічого не зробить — тільки ми самі й тільки, якщо здатні змінитися, а у світі не цінують пацифістичних ягнят, отож, ставаймо знову вовками!
19. РФ-московію треба добивати, її не можна відпускати зараз, адже вікно можливостей — дуже специфічна річ.
20. Тому треба стиснути зуби й добивати потвору, робити свою роботу, звісно, що кожен на своєму місці.