Як насправді відбувалося ядерне роззброєння України. Хто і в чому винен?
Спогади депутата Верховної Ради ІІ скликання Юрія Тими, який голосував "проти", про весь процес роззброєння.
За останній час з’явилось багато спекуляцій на тему ядерного роззброєння України. Виступи експертів, політиків, президентів добряче набили оскому.
Правильно чи ні зробили в 1994 році, погодившись відмовитися від третього в світі ядерного потенціалу, не мені судити. Але як один з тих, хто приймав рішення 16 листопада 1994 року(я був серед восьми народних депутатів, що проголосували проти приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї – ДНЯЗ), хочу дещо нагадати і звернути увагу насамперед, на те, як нас усіх тоді надурили.
Я не маю на увазі гарантів-підписантів Будапештського меморандуму. Вони скористались моментом. Ми самі здурились. Судіть самі.
Доповідаючи на сесії Верховної Ради щодо питання про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року, міністр закордонних справ України Геннадій Удовенко сказав (цитую за стенограмою Верховної Ради) наступне:
«Протягом останніх двох з половиною років ми наполегливо працювали і над іншою принциповою для нас проблемою – отримання від ядерних держав гарантії безпеки України у зв'язку з її приєднанням до ДНЯЗ. Хотів би тут зазначити, що жодна держава, що приєднувалася до ДНЯЗ, таких гарантій не отримувала». (Ще б пак, які могли бути гарантії для країн, що не мали ядерної зброї – коментар авт.).
«Переговори з цієї проблеми ми вели постійно на всіх рівнях, у тому числі і на найвищому політичному рівні. На останньому етапі нами були забезпечені і здійснені такі заходи. 30 вересня цього року Президент України надіслав листи до Президентів Росії, Сполучених Штатів Америки, Франції та Прем'єр-міністра Великої Британії з викладенням ситуації, що склалася навколо проблеми надання гарантій безпеки Україні та пропозиціями щодо укладення багатостороннього Меморандуму». (Тобто ми самі запропонували укласти меморандум, який не є міжнародно-правовим документом. І Удовенко як юрист-міжнародник про це знав.)
«Внаслідок дискусії, яка відбулася на тому засіданні, нам було доручено вжити додаткових заходів щодо активізації роботи, пов'язаної з отриманням від ядерних держав гарантій нашої національної безпеки. Внаслідок цієї роботи, внаслідок позиції, яку зайняли ядерні держави, ми одержали офіційні повідомлення від Сполучених Штатів Америки, Великої Британії і Росії, я повторюю, офіційні повідомлення у вигляді нот, що ці держави підтримують пропозицію про надання і закріплення гарантій національної безпеки спеціальному Меморандумі, який буде підписано главами цих ядерних держав».
А тепер стежте за словами: «Спочатку з нами ніхто не хотів навіть і розмовляти про ці гарантії. Але вдалося переконати наших партнерів у тому, що Україна добровільно прийняла історичне рішення, ніхто нас тоді не спонукав брати на себе таке важливе рішення».
Тобто ніхто нам не викручував руки, ноги, тестикули і т.ін.
Відповідаючи на запитання Олега Вітовича щодо гарантій з боку Росії,Удовенко відзначив позитив Меморандуму в тому, що Росія надає нам ці гарантії:
«Ось нота Міністерства закордонних справ Російської Федерації від 9 листопада: «Министерство иностранных дел Российской Федерации имеет честь информировать о том, что Российская Федерация намерена подписать Меморандум о гарантиях безопасности в связи с присоединением Украины к Договору о нераспространении ядерного оружия, как только Украина присоединится к Договору о нераспространении ядерного оружия в качестве государства, не обладающего ядерным оружием». Оце гарантія від Росії. Тому я закликаю всіх - і пана Вітовича, і всіх, хто його підтримує, зрозуміти: для нас сьогодні важливо, що Росія дає нам такі гарантії. Це означає політичну незалежність нашої держави. Вам цього мало, пане Вітовичу? Що ви хочете - потрясати ядерною картою? Це вже не той час! Я говорив учора в комісії і сьогодні в доповіді сказав: давайте економічні реформи Президента, які ви підтримали на нараді...»
Тут не втримався тодішній Голова Парламенту Олександр Мороз: «Геннадію Йосиповичу! Я роблю вам зауваження. Ви, будь ласка, не виховуйте депутатів. Депутат має право на запитання, ви маєте право відповісти на це запитання, а в дискусію не встрявайте».
Навіть депутат з Донецької області, О. Кожушко, звертаючись до наступного доповідача, Бориса Олійника, обурився:
«Очевидно, здесь должно стоять подписание не Меморандума, а международного правового документа "про гарантії безпеки України". С этим вопросом еще можно, как говорится, мириться, а Меморандум - это ведь сели поговорили, и все».
Наступні виступаючі: Андрій Мостиський, Володимир Яворівський, Ярослав Ілясевич та ін. застерігали від поспішного і беззастережного підписання міжнародного акта, без отримання чітких безпекових гарантій.
Аргументованим був виступ Сергія Головатого: «Я уповноважений депутатською групою «Реформи» пояснити нашу позицію і той проект, який внесено на доповнення проекту закону, поданого Президентом України. Я буду відвертим і скажу, що коли 2 листопада 1994 року ми отримали проект закону, внесений Президентом України, для депутатської групи «Реформи» він виявився неприйнятним з певних обставин. У своїх численних інтерв'ю Президент України, міністр закордонних справ, Голова Верховної Ради України, голова Комісії Верховної Ради України у закордонних справах на запитання про умови приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї відповідали, що це - надання Україні гарантій безпеки. На жаль, у цьому законопроекті таких застережень щодо гарантій не зроблено. У розданому сьогодні проекті закону, підготовленому Комісією у закордонних справах і Комісією в питань оборони і державної безпеки, уже є пункт 4 стосовно надання Україні гарантій безпеки, якого бракувало у проекті закону, внесеному Президентом України.
Обговоривши ці два документи, депутатська група «Реформи» прийшла до висновку, що дані законопроекти не суперечать один одному, а лише взаємно доповнюють один одного /мається на увазі пункт 4, запропонований комісіями Верховної Ради/. Тому депутатська група «Реформи» на цей момент підтримує проект Закону про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року, внесений Президентом України 2 листопада 1994 року, з такими застереженнями чи пропозиціями: ми пропонуємо додати до цього проекту два пункти - 5 і 6.
Пункт 5 звучить так: «Документи про приєднання України до Договору будуть передані країнам - депозитаріям Договору після набуття чинності цим Законом». І цим законом ми встановлюємо час набуття ним чинності.
Пунктом 6 передбачається: «Цей Закон набуває чинності після надання Україні ядерними державами гарантій безпеки, оформлених міжнародно-правовим документом». У декого, може, виникнуть запитання, яка відмінність між пунктом 4, внесеним двома комісіями Верховної Ради, і пунктом 6, який пропонуємо додати ми? Відмінність у тому, що згідно з теорією і практикою міжнародного договірного процесу, а також дипломатичної служби документ, який називається «меморандум», належить до категорії дипломатичних документів, а не міжнародно-правових… Отже, і з огляду на це слово "меморандум" не підходить. Мабуть, найкраще було б уникнути формальної ознаки, не записувати, як цей документ буде називатися, і дати суттєву ознаку, тобто по суті, що цей документ буде міжнародно-правовим документом.
Михайло Ратушний закликав народних депутатів «не повторювати помилок своїх попередників, наївних політиків, які не лише задекларували без'ядерний статус і заявили, що готові бути без'ядерною країною, а й зробили реальні кроки, щоб стати без'ядерною країною. Наші партнери не пішли на це.
Тепер кажуть, що ДНЯЗ ратифікували більш як 160 держав. Але 20 держав (і це всі знають)уже володіють або ось-ось заволодіють ядерною зброєю. До закінчення терміну дії ДНЯЗ залишилося півроку, і всі з нетерпінням чекають, коли цей Договір, який не відповідає сучасним умовам не тільки України, а й інших країн світу, закінчиться, щоб підійти до вироблення нового, повноцінного Договору про нерозповсюдження ядерної зброї і заборону її використання. Отож давайте ми все-таки спроможемось проявити політичну волю і силу й зачекаємо півроку. Я хочу сказати, що Конгрес українських націоналістів завше чітко стояв за послідовність у політиці, за наявність політичної волі й характеру. Так, ми за без'ядерну Україну, але в без'ядерному світі. Нехай найперше ядерний світ засвідчить, що готовий стати без'ядерним, Я звертаюся до Президента України. Леоніде Даниловичу, повірте: якщо Верховна Рада не ратифікує цей Договір, то наша держава і ви як Президент цієї держави будемо чимось цікаві світові. Якщо ж ратифікуємо його, то Україна стане банановою державою, і повірте, що ні держава, ні її Президент вже не будуть нікого цікавити у світі».
Перед голосуванням, Президент Кучма, звертаючись до депутатів, наголосив, що:
«найважливішим елементом цього документа є механізм його реалізації шляхом проведення консультацій трьох згадуваних держав з Україною в разі виникнення питань щодо виконання сторонами зобов'язань, передбачених цим документом. Цим актом ми нарешті закриваємо питання про набуття чинності Договором про стратегічні озброєння, що звільнить нас від звинувачень з боку широкого кола країн щодо блокування ядерного роззброєння. Якщо на одну чашу терезів ляже репутація країни і її законних обранців, то я просто не знаю, що потрібно покласти на другу, щоб її переважити. Тому всіх тих депутатів, для кого репутація політики і політиків, репутація країни в цілому не порожній звук, я закликаю прийняти сьогодні відповідне рішення. Подальше зволікання в цьому питанні, на мою думку, неприпустиме і суперечить національним інтересам, престижу і безпеці нашої держави».
Так мовив Кучма у 1994 році. А ось що він написав (чи йому написали) в його книзі «Записки після Майдану», 2006 рік:
«Собственно, только в дни Тузлы мы это как следует осознали. Я вчитался в эту бумагу и целый вечер по кабинету бегал... "Российская Федерация, Соединенное Королевство Великобритании и Северной Ирландии, Соединенные Штаты Америки и Украина будут консультироваться в случае возникновения ситуации, затрагивающей вопрос относительно этих обязательств", – сказано в "Меморандуме о гарантиях безопасности в связи с присоединением Украины к Договору о нераспространении ядерного оружия 5 декабря 1994 г.". Вот и вся конкретика. Ну, хитрецы!
Решили по принципу: нет механизма – нет проблемы. Довольствуйтесь, украинцы, декларативными обещаниями поддержки.
Ну, обязались "воздерживаться от угрозы силой или ее применения". А что будете делать, если кто-то из вас не станет воздерживаться?
Обязались воздерживаться от "экономического принуждения" украинцев. Ну, а какие меры будете принимать в том случае, если кто-то из вас все-таки начнет на нас давить? Удовлетворяйтесь, украинцы, тем, что страны Ядерного клуба "будут консультироваться"...
В том, что этот документ оказался слишком общим, отчасти виноват и я сам. Поездка в Будапешт в ноябре 1994 года, где он подписывался, была моей первой важной поездкой за границу в роли президента Украины.
Вся предварительная работа с участием наших дипломатов уже была проделана. Мне оставалось только скрепить своей подписью результат.
Не знаю, чего я мог бы добиться, если бы потребовал доделок и переделок, но то, что не предпринял такой попытки, считаю своим упущением. Наверное, простительным, но упущением. Можно сказать, меня подвели украинские дипломаты, у которых опыта тоже было не намного больше, чем у меня.
И ведь было мне предупреждение... Было! Правда, тоже запоздалое. В Будапеште мы подписали отдельный документ с Францией, которая, как известно, не относила себя к Ядерному клубу. В гостинице меня для этого ждал Миттеран. Явились мы к нему вдвоем – я и глава моей администрации Дмитрий Табачник. Миттеран был очень болен. Ему постоянно делали уколы.
Поставили мы с ним свои подписи, и тут он мне говорит о Ядерном клубе и его обещаниях следующее:
"Ты им, молодой человек, не верь. Они всегда думали и будут думать только каждый о себе. Вот и ты со своей страной действуй так же. Помни, молодой человек, - повторил он, - гарантировать свою безопасность сможете только вы сами".
А всього лиш Кучмі треба було виконати шостий пункт Закону України «Про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року»:
«6. Цей Закон набуває чинності після надання Україні ядерними державами гарантій безпеки, оформлених шляхом підписання відповідного міжнародно-правового документа».
Не меморандуму, а міжнародно-правового документа!
