Як судили за моральні злочини 350 років тому
Мораль того часу була значно жорсткіша за сьогоднішню.
Лохвицька ратушна книга – важливе джерело історії. Даний документ датується другою половиною XVII ст. (1652-1687 рр.), полегшує роботу з даним джерелом те, що воно було видане у Києві ще у 1986 році й зараз є у широкому доступі.
Варто зазначити, що у Лохвицькій ратушній книзі наявна повнота й точності записів. Оскільки від документів часто залежали й добре ім’я, і майнові справи не тільки фізичних осіб, але і їх нащадків.
У даному документі показано особливості судових процесів за різні злочини. Тут трапляються найрізноманітніші справи. Звісно, що найпоширенішими є справи про крадіжку, нанесення фізичної шкоди, але трапляється чимало таких, що присвячені моральним злочинам. насильницьке викрадення нареченої та одруження без батьківської згоди; одруження з ріднею по крові, двоємужжя; одруження вдови раніше ніж 6 місяців від дня смерті чоловіка, перелюб, розпусне життя жінки; звідництво.
Серед зазначених переважають справи про «перелюб», коли дівчина незаконно прижила дитину (без шлюбу), або ж вона проживала чи зустрічалася з кількома чоловіками, найчастіше двома. Варто зазначити, що судили за подібні злочини лише жінок, а от, що стосується спільного проживання без шлюбу, то за це до когорти засуджених потрапляли й чоловіки. Також зустрічаємо справи пов’язані із чарівництвом.
Зокрема у записі від 5 червня 1672 року. Наказний сотник Михайло Пивоваренко, городовий отаман Сава Геращенко, війт Іван Ільченко, бургомістри Лохвицькі Іван Дзуґавєнко, Лєско Сишниченко та Грицько Скрєбцо, Юрій Москаленко, Клим Гучєнко судили жительку села Івахники Вувдю Остапиху на яку скаржилася Настя Павлиха за те. що та «чаклунським зіллям» отруїла її корову. Вудя Остапиха порадила Насті Павлисі накопати коріння і нагодувати ним корову. Від чого та «с поля нє при(ш)ла додому». Вудя Остапиха повністю визнала вину, тому суд присудив їй «таляре(й) деся(т)» штрафу.
Під 20 вересня 1675 року знаходимо таку справу. Отаман Лохвицький Демко Виприско, городовий отаман Степан Свідерський, війт Іван Ільченко, бургомістр Лєско Сишниченко та представник гетьмана Івана Самойловича Михайло Горбаненко розглядали справу Лохвицького мешканця Дмитра Ковтеря до подружжя Поливайків та Ткачів. Своячка позивача служила в Поливайка, була ним зґвалтована і народила дитину. Ядиха Ткачиха, взята кумою до тієї дитини, намагалася отруїти породіллю за намовою дружини Поливейка, мати якої зналася на чарах і дала для цього отруєну горілку. Сава Лєхнєнко, чоловік матері дитини, визнав такий факт. За таких обставин суд, посилаючись на 38 артикул Литовського статуту, постановив вигнати дружину Половейка і Ядиху Ткачиху з міста.
Важливим джерелом є «Книги третія міскія Пирятинскія» — почата у 1683 р. і перервана 14 вересня 1739 року. Дане джерело було опубліковане у 1908 році у Києві під назвою «Стороженко А. Сімейний архів», тому на сьогодні теж наявна у широкому вжитку. Містить у собі записи 66 писарів: «Правописаніе мінялось въ зависимости отъ личности писаря».
«Книги міскія Пирятинскія» показує судочинство міщанського «уряду» по магдебурзькому праву, яке було започатковане 1592 року грамотою Сигізмунда III. У суді засідали «войтъ и бурмистры, какъ это полагалось въ городахъ, управляемыхъ по магдебургскому праву».
Засідання проходили в ратуші. «Члены присутствія сиділи на скамьяхъ. Передъ ними стоялъ столъ, за которымъ работалъ писарь». На столі лежали «книги правныя»; «изъ нихъ въ нужныхъ случаяхъ прочитывались руководящія статьи».
Коло діяльності Пирятинскаго «городового уряда» не було суворо визначене. З актів видно, що вирішували господарські питання, квартирування компанійців, висилку війська у похід.
Рішення свої по «гражданскимъ діламъ» і кримінальним справам Пирятинскій «урядъ» виносив згідно норм. Але часто сувору кару замінювали «кіевой бой» або штрафи. Останнє було найчастіше, бо значна сума йшла на користь полковника.
«Діла о незаконныхъ сожительствахъ почти всегда кончались для виновныхъ наказаніемь ихъ «виною піняжною», тімь боліє, что руководящій заковъ уполномочивалъ на это». Лише коли блудниця була бідна її карали «кіевьімь боемъ».
Якраз найбільше справ і присвячено «блудництву» жінок, а також незаконному співмешканню жінки з кількома чоловіками, перша така справа датується 1696 роком. Також чимало справ про незаконне співмешкання пар, які не перебували в офіційному шлюбі.
