Польський кат для середньовічної України

Нещодавно минуло рівно 360 років від дня смерті одного із найнепримиренніших ворогів середньовічної України — польного гетьмана Стефана Чарнецького. 16 лютого 1665 року у бою проти козаків біля Ставищ поблизу Києва, вправна козацька шабля відправила душу Чарнецького до його предків.

Цей полководець із претензіями на шляхетність знаний тим, що у битві під Жовтими Водами у 1648 році, потрапив у полон до татар, а ті перепродали його козакам. А, після того як його викупили із полону, то поляк Чарнецький затаїв на українців тяжку й глибоку образу.

Так, у битві з козаками під Батогом 1652 року він хоч і уник тоді смерті, але обезславив себе тим, що сховавшись у стозі сіна мовчки спостерігав козацьку розправу над тисячами польських вояків. І, як пишуть його біографи, після цього випадку Стефан Чарнецький почав усіх переконувати, що жодні компроміси з українськими козаками, є неможливі.

Хоча, поразки (були й перемоги, не буду того втаювати) переслідували Чарнецького й надалі. Так вже через рік його війська програли у битві з козацькими полками Івана Богуна на Поділлі.

На знак помсти драгуни Чарнецького 1653 року напали на селище Погребище на Поділлі (у межах сучасної Вінничини). Там тоді якраз проходив ярмарок, і вирізали усіх тамтешніх мешканців й гостей: чоловіків, жінок та навіть найменших дітей.

Мене, наприклад, дивує, що любов поляків до Стефана Чарнецького не ослабла навіть після того, як він 17 жовтня 1655 року здав Краків шведам... без бою! Ба більше: Чарнецького самі ж поляки звинувачували тоді в особистому збагаченні зі здобутих трофеїв, викупів за полонених.

А головне, цілком доказово звинуватили шляхтича у збиранні контрибуції (увага!) із міщан Кракова перед тим, як він здав це місто шведам. Хоча слід визнати, що у битвах проти Московщини гетьман Чарнецький проявив себе як добрий стратег і першокласний полководець.

Король Ян ІІІ Казимир особисто відзначив свого підлеглого за успішні бойові дії проти східної деспотичної тюрми народів. Одначе, ненависть до українців (перш за все, до козаків), жевріла й отруювала нутро Чарнецького.

Цікавим є й той факт, що взимку 1662-1663 років він (уже як «польний писар коронний») брав участь у засіданнях Сенату у Львові. Наступного 1664 року мав велику битву із військами українського гетьмана-москвофіла Івана Брюховецького.

І, останнє, проте доволі показове, що постійно нмагаються забути й викраслити наші західні сусіди. Кілька моментів, які завжди переслідуватимуть пам'ять про Стефана Чарнецького:

• по-перше, за його власними словами, він замордував понад 100 тисяч мешканців України (останню таку свою витівку Стефан Чарнецький зробив у Суботові, після взяття якого він віддав татарам усіх його мешканців);
• по-друге, після окупації польськими військами Суботова, саме Стефан Чарнецький наказав сплюндрувати гробниці гетьмана Богдана Хмельницького та його сина Тимоша (поляки тоді витягнули тлінні останки тих наших родовитих українських керманичів і спалили, а тим попелом з їх кремації, зарядили гармату і вистрілили).

Отож, нині, коли українські війська стікають кров'ю у битвах проти московитів на Півночі, Сході й Півдні, то молімо Бога, щоби деякі наші сусіди (приміром, Угорщина чи хтось інший) не спробували й собі відскубнути хоча б шмат такої ласої української території... Ех, нічого, тих наших сусідів, давня історія не вчить!