Як звільняли Юрія Сергеєва: приховані подробиці відомого скандалу

Готувати цей текст ми взялися ще тиждень тому, коли авторитетний експерт, голова Майдану закордонних справ Богдан Яременко оприлюднив дані про ганебні дії керівництва МЗС при звільненні посла України в ООН Юрія Сергеєва погодився, що варто розслідувати дану тему.

Ми виконали цю роботу. Але приємного в ній виявилося мало.

Адже складно сприйняти, що люди, гідність яких не підлягала сумніву, насправді маніпулювали суспільною думкою та поширювали дезінформацію.

Між тим, за тиждень листування з МЗС, самим Сергеєвим, Єльським університетом, а також після десятків розмов «не під запис» із працівниками МЗС не лишилося жодних сумнівів: повідомлення про обставини відставки Юрія Сергеєва з МЗС містять відверту неправду.

Скарги екс-посла в ООН, що міністр уникав зустрічі з ним і цим змусив піти з дипломатичної системи – виявилися нещирими. Про це свідчать офіційні документи.

Дипломат ще до повернення в Україну підписав контракт про своє працевлаштування в США.

А коли Сергеєв прибув до Києва і отримав запрошення на зустріч з міністром, то повідомив, що йому не підходить призначений час, і вже наступного дня... написав заяву про звільнення.

Та це не завадило дипломату «розганяти» в інформпросторі неправдиві повідомлення про те, що його не захотіли бачити в стінах рідного міністерства.

Єдине, що лишилося незрозумілим в цій історії – це мотиви колишнього посла.

Сам Сергеєв в письмовому коментарі пояснив, що керувався досвідом інших дипломатів, які «чекали місяцями аудієнції з міністром». Попри те, що в його випадку зустріч вже була призначена.

Та водночас ця історія – хоча й не виправдовує інформатаку на МЗС – розкрила кадровий конфлікт у дипломатичному відомстві.

Якщо зі звільненням представника України при ООН ситуація очевидна (він не планував повертатися до Києва), то декілька інших послів, які повернулися із закордонних відряджень, справді не знайшли свого місця в системі і залишили дипломатичну службу.

І причини, з яких стара генерація дипломатів «не уживається» з новою, є темою для окремого дослідження.

Та зараз – детальніше про обставини скандального звільнення Юрія Сергеєва.

Історія питання

«Все має свій початок і кінець. Сьогодні я прийняв рішення написати заяву про вихід на пенсію після багатьох років дипкар'єри», – написав дипломат у своєму twitter в ніч на 9 лютого.

Саме тоді, 8 лютого, екс-представник України в ООН залишив у МЗС свою заяву про звільнення, датовану «заднім числом», 5 лютого.

Та невдовзі ситуація радикально змінилася. Три твіти посла та інформація, поширена після них, спричинили найгучніший кадровий скандал в МЗС за останні роки.

За медійним розголосом – можливо, найгучніший в історії відомства.

Отже, 20 лютого Сергеєв написав твіт про мотиви звільнення. Мовляв, міністр Клімкін протягом двох місяців не знайшов часу для зустрічі з ним.

«На жаль, графік міністра не дав змоги йому зустрітися зі мною на моє прохання. Ніяких пропозицій я не отримав з 9.12 – дня указу президента (про звільнення посла). Тому вирішив вийти на пенсію і прийняв одне з багатьох запрошень, що надходили в останній місяць, – викладати в Єльському університеті. Буду використовувати цю трибуну для донесення правди про Україну», – заявив посол.

Трохи більше деталей з’явилося в дописі Богдана Яременка.

«Сергеєва двічі запрошували на зустріч з міністром, але Клімкін так і не знайшов часу зустрітися. Прочекавши на друге запрошення міністра в його приймальній майже годину, Сергеєв був удостоєний уваги якогось клерка, який повідомив, що міністр не зможе його прийняти.

Після цього по дорозі з шостого поверху на вихід з міністерства Сергеєв заскочив у департамент персоналу і залишив заяву про звільнення», – розповів дипломат.

Яременко, до слова, зауважив, що «не може ручатися за достовірність інформації». Але всі сумніви зняв сам Сергеєв, підтвердивши оприлюднені дані.

Рівень #зради, який створила ця низка повідомлень, складно переоцінити.

Про дану історію повідомили десятки ЗМІ, та й сам посол час від часу ретвітить гнівні твіти, де згадують його ім’я – останні ретвіти датовані березнем.

Один лише допис Яременка, "авторизований" Юрієм Сергеєвим, лайкнули більше 3 тисяч осіб.

Це обурення було би обґрунтованим, якби не одне «але». Розслідування показало, що низка «фактів» в історії про звільнення є маніпуляцією. 

Два місяці довжиною в чотири дні

«Європейська правда» направила запит до МЗС, спитавши не лише про зірвані зустрічі екс-посла з міністром.

Адже проблема – глибша.

За законом про дипломатичну службу Юрій Сергеєв міг і мав претендувати на призначення на посаду першого заступника міністра. В 2003 році, залишаючи Україну, він поїхав у відрядження (тоді – послом у Франції) з аналогічної за рангом посади державного секретаря МЗС.

І найцікавіше те, що нині ця посада є вакантною! То чому ж її не запропонували дипломату?

Це справді потребувало роз’яснень з боку міністра (деталі можна проглянути в офіційному запиті ЄП).

Щоправда, твердження про «відсутність пропозицій» з 9 грудня викликало певні сумніви. Відомо, що і після указу президента (датований 09.12) Сергеєв лишався представником України в ООН. За словами нового посла Володимира Єльченка, він мав повернутися до Києва наприкінці грудня.

Та реальність виявилася іншою.

З’ясувалося, що Юрій Сергеєв перед своєю відставкою пробув у Києві не два місяці і навіть не один, а лише декілька днів.

Він перетнув кордон 3 лютого, як свідчить копія паспорта дипломата (до того, стверджують в МЗС, дипломат взяв відпустку, лишаючись у США).

Але найцікавішою виявилася відповідь на запитання про причини, з яких Сергеєву не запропонували посаду першого заступника.

За версією МЗС, зустріч міністра з послом справді планувалася, але була зірвана з вини... самого Юрія Сергеєва. Більше того, в міністерстві наполягають на неправдивості припущень про те, що міністр ігнорував посла.

«Пропозиції про майбутнє Ю.А.Сергеєва на дипломатичній службі мали бути обговорені під час особистої зустрічі з міністром, на яку Ю.А.Сергеєва запрошували тричі, в тому числі, 5 лютого 2016 року під час особистої телефонної розмови з міністром», – йдеться у коментарі МЗС.

Іінформація про те, що Сергеєв чекав у приймальні годину чи навіть 10 хвилин, є неправдою.

В непростій ситуації «твердження проти твердження» ми не могли довіряти на слово жодній стороні. Перевірка версій забрала більшість часу, витраченого на підготовку статті. ЄП поспілкувалася з кількома дипломатами, які працюють або бувають на «поверсі міністра», і можемо переконано стверджувати:

Ми не знайшли жодного співробітника МЗС, хто бачив Сергеєва у приймальні Клімкіна.

Навіть ті, на кого екс-посол посилався згодом у розмовах з колегами-дипломатами, спростовують дані про зустріч і кажуть, що лише розмовляли з Сергеєвим телефоном.

До слова, згодом у коментарі ЄП посол частково спростував дані про своє очікування в приймальні. Детальніше про його аргументи – дещо нижче.

Без шансу на повернення

То що ж відбулося? З чиєї вини Юрій Сергеєв був звільнений з дипломатичної служби?

Відповідь надійшла до «Європейської правди» з Єльського університету – нового роботодавця дипломата. В Єлі нам офіційно заявили, що екс-посол України в ООН ще до свого повернення в Україну затвердив з ними контракт.

Тобто продовжувати роботу в МЗС він і не планував.

«Офіційне призначення та початок співпраці з послом Сергеєвим відбулися в січні 2016 року, з офіційним початком (співпраці) з 1 лютого», – йдеться у відповіді університету на запит "Європейської правди", яка надійшла 29 лютого.

«Рада з європейських досліджень (підрозділ Макмілліан-центру в Єльському університеті)зараз опрацьовує разом з послом Сергеєвим можливість розширення його обов’язків восени 2016 року. Наразі, до липня, він є запрошеним науковим співробітником (Visiting Fellow)...

Він працює разом з Томасом Грехемом (Thomas Graham) та професором Девідом Кемероном (David Cameron) над серією лекцій та круглих столів щодо українського повстання», – йдеться в офіційному коментарі закладу.

І хоча наукова діяльність не заборонена для держслужбовців, очевидно, що робота в Єлі та МЗС несумісні – неможливо одночасно працювати заступником міністра, а також готувати та проводити круглі столи в місті Нью-Хейвен, штат Коннектикут.

«Образи ні на кого не маю»

Ми надіслали запит про коментар одночасно до МЗС та до Юрія Сергеєва. Вже після того, як надійшла відповідь міністерства, посол теж зголосився прокоментувати обставини звільнення.

За низкою пунктів посол підтвердив твердження МЗС: про очікування в приймальні і тривалий пошук зустрічі з міністром вже не йшлося.

Коментар посла насправді виявився схожим на реакцію на тези МЗС (як зізнався помічник Сергеєва, до нього потрапив зміст міністерської відповіді). Водночас, ми вдячні за його лист, який розставив крапки над «і» з низки питань.

«4 лютого вранці я передзвонив (у секретаріат міністра) і запитав про час. Мені відповіли, що скоріш за все моя зустріч з міністром відбудеться у вихідні або в понеділок 8 лютого.

5 лютого міністр подзвонив мені і поздоровив з днем народження. Я йому нагадав, що очікую зустрічі у вихідні. Він запевнив, що готовий мене прийняти.

В суботу 6 лютого кілька разів дзвонив в приймальню, де мені сказали, що передзвонять. Ніхто так і не передзвонив. У понеділок 8 лютого зробив чергову спробу домовитися про зустріч. Марно. По обіді вручив керівнику Департаменту персоналу заяву, яку датував 5 лютим», – розповів Юрій Сергеєв.

Зауважимо: хронологія контактів дещо відмінна від тієї, що зафіксована в МЗС.

В секретаріаті міністра ЄвроПравді надали таку версію: Сергеєв, коли повернувся до України, справді зателефонував до приймальні міністра, де йому запропонували дату і час зустрічі: субота 6 лютого, 17.30. Але посол відповів, що цей час не підходить через родинні обставини, та попросив змістити на більш пізній.

«Але це субота, це в принципі вихідний, кінець робочого дня дещо обмежений, тому ми справді не змогли погодити час. А в понеділок дзвінків до мене не було, до секретарки також – я перевіряв журнал дзвінків. Натомість з’явилася заява про відставку», – розповів ЄвроПравді один з очільників офісу міністра.

Хай чия версія є правильною, але є факт: спроби посла зустрітися з міністром виявилися нетривалими – вже за 4 дні Сергеєв подав заяву.

І це не дивно – нагадаємо, насправді Сергеєв вже мав зобов’язання стати до роботи в Єлі.

В коментарі ЄвроПравді, водночас, посол не згадав про нову роботу, а пояснив, що виходив з досвіду інших дипломатів.

«Мав розмову з послами В.Хандогієм та О.Купчишиним, від яких дізнався, що по їх поверненню з відрядження (відкликані з посад послів у Великій Британії та Франції) вони місяцями чекали аудієнції з міністром. Зрозумів, що мене очікує така ж доля», – написав Сергеєв.

«Образи ні на кого не маю. Бог їм суддя», – додав посол.

Навіщо все це?

Якщо з обставинами конфлікту є ясність, то з мотивами, через які Сергеєв розпочав не завжди чесну інформаційну війну, все складніше. Прохання про усну розмову з ним лишилося без відповіді, а його помічник у Києві, з яким ЄвроПравда домовилася про зустріч, скасував її, пояснивши, що такою є порада посла.

Тому версії, які звучали від співрозмовників в МЗС і поза ним (про помсту, образу, претензії по роботі, особистий конфлікт, політичну гру тощо) – лишаються тільки версіями.

Достеменно ясно одне: важливою складовою стала відмінність підходів до кадрової роботи Сергеєва, представника «старої школи» української дипломатії, і команди Клімкіна.

Не дарма Сергеєв згадав про Хандогія та Купчишина, які також є дипломатами «старої закалки». Їх відкликали до Києва навесні 2014 року в рамках вибіркової боротьби з «послами Януковича», рішенням в.о. президента Турчинова. Це, до слова, відбулося ще до призначення Клімкіна в МЗС. Та за нового керівництва ці дипломати так і не отримали кадрових пропозицій.

(Щоправда, на їх честь – не стали влаштовувати публічні демарші)

Натомість нині всі представники керівного складу МЗС – молодші за 50 років.

Немає простої відповіді, чи добре це, чи погано. Критики такого підходу кажуть про втрату «школи», прибічники – дорікають на низьку працездатність «старих кадрів» і відсутність інновацій.

Та очевидно одне: і Клімкіну, і іншим представникам нової команди МЗС треба змінити принципи стосунків зі старшими колегами, які часом очікують іншого рівня уваги до себе. І нерідко їх очікування – цілком обгрунтовані.

Бо запорукою успіху української дипломатії є не лише активність, але й досвід; не лише напор, але й традиції; не лише матеріальне забезпечення, але й зовнішні прояви поваги. Нехай навіть очікування "старого покоління" часом здаватимуться старомодними.

* * * * *

P.S. Редакція свідома того, що цей текст обурить частину дипломатичного корпусу (як вже сталося торік, після нашого гучного розслідування про економічні відділи посольств в країнах ЄС).

І тим більше очевидно, що він шокує багатьох, хто вважав Сергеєва взірцем. А таких чимало. Ми й самі були більш ніж здивовані фактам, які розкрило дане розслідування. Але це – точно не привід приховувати реальний стан. Особливо – в ситуації, коли суспільство було свідомо дезінформованим.

Маємо також зазначити: це лише частина фактів та даних щодо роботи місії України при ООН, які відкрилися під час підготовки даного матеріалу і які ще варто дослідити.

За матеріалами Європейської Правди