Який спадок українцями лишили «гунські варяги»?
Гідні подиву українські мовні свідчення живої пам'яті про гунів зберігаються на Поліссі. Люди там постійно згадують одноплемінників Аттили.
На цьому у своєму приголомшливому міждисциплінарному дослідженні «Правда про походження українців» наголошує славної пам'яті доктор наук і відомий фахівець у галузі загального мовознавства Костянтин Тищенко. За його словами, важливою складовою, яку тривалий час обходили історики, археологи та лінгвісти були неспростовні докази генетики.
Науковець довів, що Y-гаплогрупа Q є у Сибіру, Середній Азії (а особлива підгрупа Q1a3a – у американських індіанців). За однією з гіпотез, гаплогрупу Q занесли до Європи гуни у ІV-V століттях.
Місцем появи Q вважають Центральний Сибір, де вона дотепер звична (серед селькупів 65%). В Угорщині, де гуни по всіх руйнаціях перейшли до осілості, вона є у 2% населення, сягаючи в окремих гірських долинах Словаччини 5%.
Групу Q має близько 4% українців, що зіставне з часткою носіїв Q в Ірані (4%) або Туреччині (5%). На заході Європи цей відсоток менший (2-3% населення), серед росіян – найменший (1,5%).
Не забудьмо, що десь над Дунаєм була шатрова столиця гунів, яку відвідала делегація римлян у 448 році. (Порівняйте широколиций тип людей, відомий від Волги до угорців і українців з Карпат).
Гуни відомі китайцям як монгольське плем'я Hiung-nu; вони були лише елітою орди, що увібрала в себе більшість тодішніх степових племен Євразії. Через кілька десятиліть степовики перегрупувалися і з гунів стали аварами, а частина орди хозарами, а слово tudun «губернатор у хозарів» упізнаване в основі прізвища Григорія Тютюнника.
Гунські топоніми
Тисячі людей в Україні щодня згадують гунів, називаючи імена сіл ГУНичі, ГУНча і ГУНька, ГУНьки, ГУНьківка й УНучки, УНіж, ОНове, ОНут, ОНок, ХОНьківці, ХОНяків, ОНишківці, ОНишки, ОНишпіль. А ще ж є річки: УНява, УНячка, ГУНище і У́Нава (вона ж УНья у 1159 році та УНова у 1686 році).
Ця річка У́нава перетинає Змійові вали зі слідом пожеж кінця IV століття (за валами думали відсидітися від гунів ґоти). Гунів знано і як хинів (зі слов'янським переходом У в И), і ці форми теж є серед топонімів України: ХИНівка і ХИНочі Рв, ЛюбоХИНи, РадоХИНці.
На Дніпрі був поріг УНук (пізніше за логікою народної етимології поруч з'явився й «Дід»). Археолог Анатолій Амброз звів на мапу дані про розвідані стоянки гунів у Європі на їхньому шляху на захід до поразки
від Риму і ґотів 451 року на Каталаунських полях у нинішній Франції.
По Німеччині проліг туди зручний для руху орди вододіл, досі званий HUNSrück — «Гунська спина» (височина). Спадкоємці гунів авари також «розписалися» на мапі:
- село ОБРажіївка (назва зі «вбудованим» прикметниковим суфіксом тюрк. -жи), неподалік від села Фотевиж зі славетним скарбом аварських речей;
- село ОБЕРтин і два села АВРатин — тобто «бій з аварами», а вододіл між ними має назву Авратинська вись (згадаймо «Гунську спину»).
Гунські запозичення
Гідні подиву українські мовні свідчення живої етнічної пам'яті про гунів і аварів оприлюднив Олексій Стрижак: галичани досі згадують аварів у приказці «Обре, обре, сховайся добре!» (записана ще Іваном Франком). Це — не більше й не менше — пам'ять українців про події VI
століття!
А на Житомирському Поліссі відома лайка «У гуна!»: але ж гуни разом зі слов'янами перемогли на Дніпрі ґотів у 376 році! Отже, це 1600-річний спогад українців, і в сусідів такого нема.
З гунами мали прийти слова корогва і мерин. Татарський баскак звався у
хозарів тудун, а у монголів даруґа.чи «печатник», той, хто ставив печатку, — значить, про осідки саме гунської влади нагадують ДОРОГОЖИчі, ДОРОГИЧІвка і місце коронації Данила Галицького — місто ДОРОГИЧИн (тепер пол. Drogiczyn).
Словник зберіг ще гунські запозичення онучі — буквально «гунські», каган (з китайського: ко-хан, «великий володар»), каганець «олійний світильник» та інше. Старе урочище Дорогожичі у Києві насправді було «біля святого Кирила», навпроти якого за Дніпром — Труханів острів (порівняйте з монгольського: тархан, «губернатор провінції у гунів»).
