Єдність українців влада вѝпробує на міцність виборами-2025
Команда Зеленського-Єрмака за 5 років наробила стільки помилок, що виправлятимуть їх наші онуки. Та чи існуватиме тоді держава Україна?
Об'єктивна підстава того, що значна частина суспільства перекинулася у передвиборчий режим існує. Це бажання великої кількості українців в легітимний і найбезпечніший спосіб терміново міняти українську владу, котра демонструє вкрай неефективне державне управління, яке загрожує існуванню нашої країни, як незалежної.
У те що влада проведе вибори навесні, я особисто не вірю. Будьмо відверті, чи суспільна згуртованість руйнується? Певен, що не може руйнуватися те, чого ніколи не існувало.
Ми завжди жили у суспільстві розділеному на різні касти та спільноти. Війна — це наявне у нас своєрідне розшарування тільки загострила, розділивши суспільство, щонайменше, на чотири прошарки (стани або ж класи) українців із принципово різними цілями та цінностями; ось вони:
- Перші остаточно вирішили що жити в Україні вони не хочуть. Вони поїхали та їдуть шукати свою долю за кордон.
- Другі просто хочуть жити й системно не цікавляться, глибоко не розбираються у політиці у тому, що коїться у країні та у світі в цілому. Їх влаштує будь-яка влада в країні, котра забезпечить їм безпеку і добробут.
- Треті — це панівний клас, особи, в яких основний пріоритет — збагачення користуючись з експлуатації національних активів, народу і корупційної ренти за будь-яких умов. Отож і війна чи російська окупація для них не привід щось міняти.
- Четверті — пасіонарії, тобто патріоти й націоналісти, добровольці й волонтери, котрі взявши до рук зброю рушили на фронт, або у будь-який інший спосіб беруть участь в обороні країни від ворога. На жаль, їх невелика кількість.
Яка тут суспільна єдність, скажіть-но? А якщо вона б і була, то корупція, некомпетентність і показова несправедливість у діях теперішньої владної Зе-команди не давала б їй жодного шансу.
І та сама слабка керованість систем - результат не передвиборчого режиму, а злочинної некомпетентності та корумпованості наших можновладців. Отож, якщо продовжувати так і надалі — втратимо країну, втратимо державу, а головне занапастимо українську націю.
Але до кого цей заклик, увесь цей емоційний текст? Серед чотирьох прошарків суспільства, наведених мною вище, це стосується тільки одного, — того кого ми називаємо державний апарат (управлінців), стільки років відірваного від життя народу та України.
