Євросоюз хоче зняти санкції з корумпованого друга путіна

ВІЙНА
13 березня, 10:55
Євросоюз хоче зняти санкції з корумпованого друга путіна

Сам В’ячеслав Кантор називає себе «головним черговим з єврейської Європи».

21 лютого 2024 року агентство Reuters повідомило, що Євросоюз має намір зняти санкції з співзасновника «Яндекса» Аркадія Воложа та двох інших олігархів. За даними джерел видання серед європейських дипломатів, з-під обмежень також намагаються вийти Алішер Усманов, гонщик Микита Мазепін та мільярдер В’ячеслав Кантор — їхнє вилучення зі списків лобіює Угорщина.

В’ячеслав Кантор подав до європейського суду, намагаючись довести, що ніколи не був близьким до путінського режиму та побудував бізнес чесним шляхом.

владімір путін та В’ячеслав Кантор
владімір путін та В’ячеслав Кантор

Насправді як з’ясував Центр «Досьє», прихованим бізнес-партнером Кантора протягом десятків років міг бути Юрій Зубаков, колишній заступник директора Служби зовнішньої розвідки, а згодом заступник секретаря Ради безпеки росії.

Нині родичка Зубакова контролює акції підприємства Кантора ринковою вартістю близько 120 млрд. рублів. Не гидує олігарх і дрібніших чиновників: у 2022 році його компанія витратила майже мільйон рублів на готель для повного тезки смоленського депутата-єдинороса Юрія Черняка — саме в той момент, коли юристи переконували євробюрократів зняти санкції, адже Кантор далекий від російської влади.

В’ячеслав Кантор — непублічний і мало відомий широкому загалу бізнесмен, але в останньому рейтингу Forbes він займає 11 рядок зі статком понад $11 млрд. За час війни його капітал зріс більше, ніж удвічі,— допомогли ціни на добрива, що злетіли, а це основний бізнес Кантор.

Підприємства виробляють добрива у росії, але сам олігарх з початку 90-х живе за кордоном. Переважно в Лондоні, а під час шкільних канікул дітей — на Сардинії, зізнавався сам Кантор в одному з інтерв’ю. Але через європейські та англійські санкції бізнесмен, як мінімум, втратив Сардинію.

Кантор втілює в собі риси десятків подібних персонажів, котрі корумпували російську систему, одночасно воліючи жити на Заході. Усі вони після початку війни відчайдушно намагаються «відмитися» від Путіна та його оточення. Було б несправедливо, якби в них вийшло.

Доказ у «Вечірньому Мурманську»

«Безпека та розвиток країни – це важлива робота для всіх громадян. І цим займаються президент та його помічники. Наприклад, В’ячеслав Кантор і владімір путін співпрацюють у різних проектах», — так починається замітка в газеті «Вечірній Мурманськ» з позначкою «реклама» від липня 2020 року.

Здається, текст писав п’ятикласник. Повідомляється, що Кантор співпрацює з путіним у сільському господарстві, а ще вони разом борються зі світовим екстремізмом та тероризмом. «Це лише деякі проекти, в яких співпрацюють ці два чоловіки», — підсумовує автор.

Навряд чи хтось взагалі звернув би увагу на цю дивну проплачену замітку, позбавлену фактури, але її на повному серйозі використали європейські чиновники, вводячи санкції проти бізнесмена В’ячеслава Кантора як близької особи путіна. Причому про позначку «реклама» вони зовсім забули, але все це пізніше з’ясував журнал Politico у великому матеріалі про те, що не так із санкціями Євросоюзу.

Кантор потрапив під санкції ЄС 8 квітня 2022 року за «тісні зв’язки з путіним», які «допомогли йому зберегти значний стан», а також за те, що «відкрито декларував свою підтримку путіна та дружбу з ним».

Восени 2022 року Кантор подав позов проти рішення євробюрократів до суду у Люксембурзі. Основні аргументи: Кантор ніколи не був близьким другом путіна, бачився з ним лише на спільних заходах, а в основу звинувачення лягли автоматично перекладені з російської публікації, включаючи платні нотатки з «Вечірнього Мурманська» та Rambler, писало Politico.

Можливо, Кантор навіть має шанс на перемогу. Минулого вересня Євросоюз не продовжив свої санкції проти кількох російських бізнесменів, включаючи Григорія Берьозкіна . Офіційна причина не повідомлялася. Хоча Берьозкін побудував свій бізнес саме на близькості до російської влади — на обслуговуванні держкомпаній на кшталт РЖД і «Транснафти». Саме Березкін мав стати одним із бенефіціарів скандального полігону для сміття Шієс в архангельській тайзі.

Євросоюз хоче зняти санкції з корумпованого друга путіна_3

Вирубана ділянка лісу під сміттєвий полігона на Шієсі в листопаді 2018 року

Але, схоже, євробюрократи не мали ні часу, ні ресурсів як слід вивчити Берьозкіна та його бізнес-зв’язки. Тому частину звинувачення написав чат-бот на ім’я Кармен, а частину інформації просто взяли з сумнівного сайту The Russian Crime, з’ясувало Politico.

Берьозкін – той, хто «утік» від санкцій

Григорію Берьозкіну 57 років, він навчався у МДУ. Перші серйозні гроші зробив на початку 90-х років на торгівлі нафтою та нафтопродуктами. Завдяки заставним аукціонам отримав контроль над нафтовою компанією ВАТ «КоміТЕК». У якийсь момент «КоміТЕК» була одним із найбільших нафтотрейдерів росії. За кілька років Березкін успішно продав її «Лукойлу». Звичайно, він не такий великий олігарх як Кантор, хоча Forbes раніше оцінював його статки в $750 млн. Берьозкін — голова ради директорів групи ЄСП (щоправда, вона не має ні сайту, ні єдиної юрособи, і є кілька різних активів).

Як писала у 2017 році газета «Відомості», основний бізнес Берьозкіна — нафтоналивні термінали на Далекому Сході, а також компанії, що постачають електрику державним РЗ та «Транснафті». Ще один важливий актив — компанія «Енергозбутхолдінг», яка має статус гарантованого постачальника на території Москви.

Березкін завжди був тісно пов’язаний з РЗ. Через кіпрські компанії Singlepath Holdings та Voltaro Trading Березкін з партнерами володіли часткою у ЗАТ «Галузевий центр впровадження». ОЦВ, що має 17 філій у містах Росії, виконував різні замовлення РЗ, а найскандальніше відомий проект — сміттєвий полігон Шієс. 2018 року чиновники придумали поїздами вивозити столичне сміття на полігон за тисячу кілометрів від Москви, захоронюючи його там після якоїсь переробки. Проект лобіювали РЗ, вони ж виділили свою земельну ділянку біля крихітного роз’їзду Шієс в архангельській тайзі. Оператором проекту мало стати ЗАТ «ОЦВ».

Однак майбутній полігон зіткнувся з небувалими за російськими мірками протестами: активісти стояли цілодобовим табором біля будівництва, невідомі підпалювали техніку, мітинги проходили по всій російській Півночі. Зрештою влада — неймовірно для сьогоднішніх реалій — відмовилася від ідеї полігону.

У 2017 році Берьозкін купив у структур Михайла Прохорова найбільший російський приватний медіахолдинг — РБК. А влітку 2022 знову в Politico з’явилася колонка про те, як важливо для Європи підтримувати вільну пресу в росії. Як приклад наводився саме РБК, причому автор колонки запевняв, що видання ось-ось закриють за наказом Кремля. Прізвище Берьозкіна не згадувалося, але неважко було здогадатися, як важко власнику такого опозиційного медіахолдингу живеться в сучасній росії. Як зазначало видання «Агентство», стовпчик у Politico з’явився саме тоді, коли Березкін почав намагатися вийти з-під санкцій.

Важливо розуміти, що насправді Берьозкін не виступав захисником вільної преси. Навпаки, саме при ньому РБК остаточно перетворився на сервільний та безпечний для Кремля ресурс. Гоніння на РБК почалися ще в 2016 році — незабаром після публікації розслідування про зятя путіна Кирила Шамалова . Невдоволення Кремля медіахолдингом закінчилося звільненням трьох керівників — Єлизавети Осетинської, Романа Баданіна та Максима Солюса, слідом пішла і частина журналістів. Новими начальниками стали Ігор Тросніков та Єлизавета Голікова — вони прославилися тим, що на першій великій зустрічі з редакцією використали евфемізм «подвійна суцільна». Мовляв, у матеріалах про Кремль, путіна та його оточення журналісти не повинні її перетинати — хоча де саме вона проходить, ніхто не знає. З новим керівництвом РБК публікував все менше розслідувань, а за часів Берьозкіна гострих матеріалів зовсім не залишилося.

Цензуру в РБК ілюструє дуже новий приклад. Дев’ятнадцятого лютого Юлія Навальна опублікувала на YouTube майже дев’ятихвилинне звернення, пообіцявши «продовжувати справу Олексія Навального » і заявивши, що знає конкретних виконавців його вбивства. Ця новина відразу стала головною для «Медузи», «Медіазони», російської служби «Бі-Бі-Сі», The Moscow Times та багатьох інших ЗМІ. А у РБК для вдови вбитого опозиціонера не знайшлося місця навіть у короткій стрічці новин, не кажучи вже про головні теми дня.

У коментарі для Politico лондонський адвокат Майкл О’Кейн із юридичної фірми Peters&Peters наголошував: після початку повномасштабної війни у лютому 2022 року Євросоюз почав вводити санкції проти сотень людей, проте якість опрацювання обмежень помітно знизилася. На відміну від британців, які використовують публікації в авторитетних виданнях, єврочиновники могли брати інформацію із соцмереж, від блогерів чи опозиціонерів. Анонімний дипломат однієї з країн ЄС також скаржився, що працівникам, які відповідають за санкції, доводилося працювати по 12 годин на день.

«Доказова база, на підставі якої Євросоюз запроваджує індивідуальні санкції, не розкривається публічно. Тому складно оцінити силу цих доказів, — каже співзасновниця міжнародної дослідницької НКО State Capture: Research and Action Емілі Паттерсон. — Відомо, що суд скасував деякі санкції ЄС через слабку доказову базу. Але я не можу сказати, тенденція це чи поодинокі випадки».

Втім, навіть у разі невдачі в суді євробюрократи завжди мають запасний варіант. Вони можуть зібрати більше доказів і запровадити санкції проти людини по другому колу.

«У теорії ЄС може накласти нові санкції на особу, яка оскаржила колишні санкції в суді, якщо з цього приводу є нові підстави та нові докази», — погоджується Паттерсон.

Євросоюз хоче зняти санкції з корумпованого друга путіна_5

Світлофор у «Сокольниках»

«В свій час В’ячеслав Кантор дуже хотів мати контроль над гірничо-хімічним підприємством «Апатит», або отримувати його продукцію за заниженими цінами. «Апатітом» володів гурт «Менатеп». 2002 року від імені чотирьох губернаторів з’явився лист до Генпрокуратури про нібито незаконну приватизацію «Апатиту». Два губернатори, які підписали цей лист, керували областями, в яких підприємства Кантора були найбільшими у своїх регіонах — «Акрон» у Новгородській області та «Дорогобуж» у Смоленській області. Із цього, формально кажучи, почалася вся справа ЮКОСу, — каже засновник Центру «Досьє» Михайло Ходорковський . — Думаю, добре видно, якими методами звик діяти Кантор. Він використовував чиновників та силовиків у комерційних цілях. Прикро, якщо адвокати зуміють обілити його в суді, як це вже сталося з Григорієм Березкіним. Тож вся путінська еліта вийде з-під санкцій, раптом виявиться, що всі вони — чесні бізнесмени».

У 80-ті роки великим та престижним універмагом «Сокільники» у Москві керував Володимир Ісаакович Кантор, батько майбутнього олігарха. Про цю людину серед пізньорадянських торговців ходили легенди. Одна говорила, ніби директор універмагу встановив у своїй приймальні справжній автомобільний світлофор. Нібито коли горів червоний, входити до кабінету не можна було, відвідувачі терпляче чекали зеленого. Зараз важко сказати, чи це байка про директора-самодура, але світлофор Кантора навіть дав назву фільму про радянську торгову мафію, що вийшов на каналі НТВ у 2020 році.

Євросоюз хоче зняти санкції з корумпованого друга путіна_7

Світлофор у приймальні Володимира Кантора, реконструкція. Стоп-кадр із документального фільму «Світлофор Володимира Кантора. Радянські мафії»

Главу своєї книги «Змова негідників» присвятив Володимиру Кантору і колишній підполковник КДБ Володимир Попов, який служив в органах з 1972 по 1991 роки і пізніше емігрував до Канади. Офіцер держбезпеки пише, що Кантор-старший захоплювався веслуванням та вітрильним спортом — хобі багатьох заможних радянських номенклатурників. Любителів веслування навіть займалися співробітники П’ятого управління КДБ, де служив і сам Попов. Так, Кантор зійшовся з полковником із цього управління, ділився з ним доходами і роками був абсолютно недоторканним, стверджує Попов.

Однак після смерті Брежнєва, а потім Андропова між силовиками почалася внутрішня боротьба, а на Кантора вирішили полювати на УБХСС (Управління боротьби з розкраданням соціалістичної власності — структура МВС). Першого квітня 1985 року директора універмагу затримали, коли він виходив із під’їзду. Квартира Кантора, як з’ясувалося під час обшуку, була буквально напхана цінностями: гроші знаходили під плінтусами і в рамках картин, ювелірні вироби — у карнизах штор та розетках. І не лише квартира: через 25 років після тих подій обшуки у гаражі у сина Кантора згадувала начальник музей Московської поліції Людмила Камінська. Ворота виявилися подвійними: усередині була порожнина, заповнена золотими прикрасами, розповідала вона у фільмі НТВ. Також у гаражі знайшлися облігації державної позики СРСР.

Оперативники вважали багатство Кантора два дні, загальну вартість вилученого оцінили у 622 тисячі радянських рублів, що приблизно відповідає $456 тисяч або 41 млн нинішніх рублів — не найбільша сума за мірками сьогоднішніх корупціонерів, але величезна для радянської людини. У 1985 року середня річна зарплата становила приблизно 2300 рублів, тобто Кантор ховав у собі оклад службовця за 270 років.

Директор «Сокольников» провів під слідством чотири роки, 1989 року суд засудив його до восьми років колонії, за тиждень Кантор помер від серцевого нападу. Як стверджується у фільмі НТВ, вирок став несподіванкою: Кантор розраховував звільнитися у залі суду. Але найбільше питання викликає син — господар того самого гаража із золотом та держоблігаціями. Його ім’я у фільмі не називається, проте В’ячеслав Кантор зі списку Forbes — єдиний син Кантора із «Сокільників», на момент арешту батька йому був 31 рік.

Слідство цілком могло вважати господаря гаража співучасником злочину. Але жодного кримінального переслідування Кантора-молодшого не сталося.

Два співрозмовники «Досьє» у спецслужбах стверджують, що майбутнього олігарха врятували добрі стосунки із представниками Першого головного управління (ПДУ) КДБ. Наприкінці 80-х Кантор заснував два комерційні підприємства, «Композит» та «Інтелмас», їхнім «дахом» служило ПГУ, уточнюють джерела.

Ще один співрозмовник згадує історію, як «Інтелмас» одного разу закупило у Гонконгу запальнички на мільйон доларів, які виявилися непрацюючими. Чи правда Кантору так не пощастило з цією угодою, чи вона була потрібна лише для виведення грошей за кордон, так і залишилося питанням для валютних контролерів, каже співрозмовник. Після розпаду СРСР та зникнення КДБ, Перше головне управління перетворилося на Службу зовнішньої розвідки. Саме її кадрові співробітники стали «дахом» Кантора вже за часів великого бізнесу, підсумовують співрозмовники.

Як санкції допомогли виявити колишнього заступника директора СЗР у бізнес-партнерах Кантора

Центру «Досьє» вдалося документально підтвердити слова джерел зв’язку Кантора з високопоставленим представником Служби зовнішньої розвідки. Як не дивно, зробити це допомогли якраз нещодавні санкції проти олігарха.

Основний бізнес Кантора з початку 90-х років – підприємство «Акрон». Це хімічний завод, що залишився з радянських часів у Великому Новгороді, який Кантор отримав на чековому аукціоні, вклавши «кілька сотень кілограмів ваучерів», пізніше розповідав він в інтерв’ю. Ці ваучери Кантор привіз вантажним літаком на військовий аеродром під Новгородом в атмосфері найсуворішої секретності, щоб не завадили конкуренти. Через багато років, описуючи ці пригоди кореспондентові «Відомостей» на терасі ресторану на Сардинії, Кантор запевняв, що за ним ніхто не стояв, а з літаком зовсім допоміг сусід-льотчик. Ймовірно, тут є лукавство: за часів чекових аукціонів опікуватися Кантором міг цілий заступник директора СЗР на ім’я Юрій Зубаков, який обіймав цю високу посаду в 1991-1996 роках.

Щоб відстежити цей зв’язок, перенесемося вже в наші дні. Група «Акрон» — один з найбільших у світі виробників мінеральних добрив. Навіть після початку повномасштабної війни вона продовжує постачати продукцію на західні ринки: наприклад, за підсумками дев’яти місяців 2023 року 14% виручки припало на США та Канаду, приблизно 2,5% — на Євросоюз та Велику Британію. Тому в «Акроні» змушені дотримуватися санкційних правил.

Коли у квітні 2022 року головний бенефіціар В’ячеслав Кантор потрапив під санкції ЄС та Великобританії, «Акрон» спробував — хоч би на папері — від нього дистанціюватися. Зараз майже 50% акцій, які раніше належали Кантору, передано в довірче управління трьом формально не пов’язаним з ним фірмам, а в олігарха залишилося 45%. Ці три нові фірми належать топ-менеджерам «Акрона». Утім, нас у цих паперових перестановках цікавить лише один персонаж — Аза В’ячеславівна Зубакова, гендиректор однієї з фірм.

Євросоюз хоче зняти санкції з корумпованого друга путіна_9

По бізнес-базах видно, що ця жінка раніше не управляла і не мала ніякого іншого бізнесу. Судячи з відкритих джерел, не займала Зубакова і високих постів — ні в «Акроні», ні деінде. Однак, з якоїсь причини вона відіграє важливу роль для хімічного холдингу. Так, згідно злитих баз, у попередні роки Зубакова отримала не менше мільйона рублів виплат від «Акрону» та афілійованих структур. А у 2018 році «Акрон» сплатив Зубаковій та її маленькому синові квитки на Чемпіонат світу з футболу — такої честі удостоїлися лише топ-менеджери холдингу, родина Кантора та віп-гості.

То хто ж така Зубакова? Як з’ясувалося, вона доводилася невісткою Юрію Антоновичу Зубакову, нині покійному, минулого — могутньому силовику, колишньому заступнику директора СЗР і колишньому заступнику секретаря Ради безпеки.

Євросоюз хоче зняти санкції з корумпованого друга путіна_11

Юрій Антонович Зубаков, колишній силовик, що народився 27 листопада 1943, був прописаний за двома адресами в Москві: на Новочерушкінській вулиці 60/2 і в Несвіжському провулку 12/1. За тими ж адресами було прописано Антона Юрійовича Зубакова 1982 року народження, тобто його сина. Нам відомий мобільний номер Зубакова-молодшого: + 7903721 ХХХХ. Цей же номер як контакт у системі school.mos.ru залишала Аза В’ячеславівна Зубакова.

Вона також виступала і поручителем за одним із банківських кредитів Зубакова-молодшого. До заміжжя Аза В’ячеславівна мала прізвище Секретарюк, а її маленький син має по батькові Антонович. Звідси ми робимо висновок, що Аза вийшла заміж за Антона Юрійовича Зубакова.

Чи могла Аза Зубакова самостійно стати важливою персоною для «Акрона» без участі могутнього тестя?

Це виглядає сумнівно, якщо вивчити біографію жінки зі злитих баз та інших джерел. Аза народилася 1983 року в українському Львові, а російське громадянство отримала 2001 року. Усі двохтисячні вона працювала на досить скромних позиціях. Наприклад, в одній з анкет вказувала місце роботи як продавець. А у 2009 році називала роботодавцем невелику московську фірму «Алвікс», яка виробляє вогнетривкі вироби. Одружена вона вийшла не пізніше 2010 року — якщо судити зі зміни дівочого прізвища Секретарюк на Зубакову. Після цього в Ази з’явилося приємніше місце роботи – оргкомітет Олімпійських ігор 2014 року у Сочі. Її чоловік Антон Зубаков все життя просидів на теплих місцях у держкомпаніях — то в структурах «Росатому», то в «Роснефти» з доходом понад 7 млн рублів на рік.

Юрій Зубаков із СЗР і сам мав пряме відношення до «Акрона». Восени 2011 року 67-річний силовик перестав бути заступником секретаря Ради безпеки росії, при цьому залишившись радником Миколи Патрушева на громадських засадах. Тоді ж Зубакова взяли до ради директорів «Акрона» — як незалежного директора. Інформація про це зустрічається у звітах групи. Щоправда, вже у 2012 році Зубаков залишив ЦД «Акрона».

Євросоюз хоче зняти санкції з корумпованого друга путіна_13

Згадка про Юрія Зубакова у річному звіті ПАТ «Акрона» за 2011 рік

78-річний Зубаков помер восени 2022 року — за кілька місяців після того, як фірма його невістки Ази отримала довірче управління майже 18% акцій «Акрона». Побічно це може бути ознакою того, що родина Зубакових завжди володіла цією часткою в «Акроні», але вийти з тіні віддала перевагу лише недавно — на тлі санкцій і, вочевидь, похилого віку колишнього силовика.

«Передача власності реальним партнерам – одна із стратегій для пом’якшення ефекту від санкцій. Також у росії дуже поширена практика використання довірених осіб, із сімейним чи іншими тісними зв’язками, їх розставляють на ключові пости у підконтрольних активах», – каже старша наукова співробітниця Центру аналізу європейської політики (CEPA) Ольга Лаутман.

На момент підготовки цього розслідування капіталізація «Акрона» на Мосбіржі становила приблизно 660 млрд. рублів. Це означає, що невістка Зубакова управляє акціями ринковою вартістю близько 120 млрд рублів або $1,3 млрд.

Юрій Зубаков — досить типовий представник путінської еліти: колишній чекіст, який став мільярдером. Закінчивши Вищу школу КДБ, він із 1966 року служив в органах. У 1991-1996 роках був заступником директора Служби зовнішньої розвідки, яку тоді очолював Євген Примаков. Коли Примаков став міністром закордонних справ, Зубаков пішов за ним у МЗС, а після призначення прем’єром Примакова, Зубаков очолив апарат уряду росії.

Втім, потім його шляхи з Примаковим розійшлися. Зубаков став надзвичайним повноважним послом росії спочатку у Литві, потім у Молдові. А у 2004-2011 роках був заступником секретаря Ради безпеки росії.

Навіть обіймаючи несиловий пост посла, Зубаков брав участь у гібридних путінських війнах. У молдовський період кар’єри він намагався продавити план Москви щодо врегулювання придністровського конфлікту, неприйнятний для Кишинева, багато років тому писала газета «Комерсант». Втім, місія Зубакова як посла швидко провалилася, і його посадили у крісло заступника секретаря Радбезу. Вже там він продовжив працювати над планами щодо підпорядкування Молдови, зокрема шляхом економічних санкцій і тиску, писав «Комерсант».

Як Кантор витратив майже мільйон карбованців на відпочинок смоленського депутата-єдинороса.

Ще одна ниточка, що пов’язує «Акрон» із владою, виявилася у Смоленській області. 11 листопада 2022 з рахунку АТ «Акрон Груп» в Райффайзенбанку пішли два платежі на адресу московської турфірми «Травеларис». Обидва супроводжувалися позначкою «за номер у готелі та сервісний збір для Черняк Юрія». Загальна сума – понад 860 тисяч рублів. «Травеларис» позиціонує себе як «персональний тревел-менеджмент для тих, кого не влаштовують стандартні рішення».

Джерело передало нам багато банківських проводок АТ «Акрон Груп». Ми зіставили їх з інформацією про платежі, що міститься в офіційній звітності компанії, та знайшли багато збігів.

Наприклад, згідно з річною бухгалтерською звітністю «Акрон Груп», у 2022 році компанія отримала 5 351 237 300 рублів дивідендів від ПАТ «Акрон». Це ж проведення зустрічається і в документах джерела: 5,3 млрд рублів прийшли з рахунку ПАТ «Акрон» 18 березня 2022 року.

У 2022 році «Акрон Груп» витратила 509,702 млн рублів на купівлю акцій (часток) інших компаній, також видно з бухгалтерської звітності. Ця ж інформація є у джерела: 139,542 млн. рублів у лютому було перераховано за частку в ТОВ «Нікулінське» і 370,160 млн. у березні за частку в ТОВ «Старосмоленське», випливає з проводок.

Зрештою, у звітності «Акрон Груп» згадуються реквізити договорів компанії на оренду та суборенду приміщень, на телефонний зв’язок. Договори з такими самими реквізитами ми знайшли й у документах джерела. .

АТ «Акрон Груп» повністю контролюється В’ячеславом Кантором, йдеться у звітності. Але хто такий облагодійований ним Юрій Черняк? Серед топ-менеджерів «Акрона» такої людини не видно.

У «Досьє» припустили, що йдеться про депутата Смоленської обласної думи Юрія Олександровича Черняка. Цей регіон — один із ключових для «Акрона», там знаходиться підприємство «Дорогобуж», другий за значимістю актив після хімічного заводу у Великому Новгороді.

Євросоюз хоче зняти санкції з корумпованого друга путіна_15

Завод мінеральних добрив «Дорогобуж» у Смоленській області, що входить до групи «Акрон»

Щоб перевірити гіпотезу, кореспондент «Досьє» зателефонувала до турфірми «Травеларис» під виглядом помічниці Юрія Олександровича Черняка. За легендою, йому дуже сподобався готель, де він зупинявся восени 2022 року, тепер Черняк бажає знати, чи знайдеться вільний номер у квітні. Нам відповіла співвласник турфірми Тетяна Гурочкіна. Вона заявила, що восени 2022 року у Черняка міг бути «мільйон поїздок [через «Травеларис»]» та попросила уточнити дати та назву готелю. Продиктувавши свій номер, співрозмовниця наказала надіслати точний запит на WhatsApp, але перестала відповідати на дзвінки та повідомлення, ймовірно, запідозривши недобре.

Проте після цієї розмови не залишилося сумнівів, що повне ім’я клієнта «Травеларис» — Юрій Олександрович Черняк. Згідно з вивченими злитими базами даних, серед повнолітніх громадян росії є всього чотири Юрія Олександровича Черняка. Один із них — пенсіонер із Твері, інший — експедитор із Самари, третій — власник невеликого лісового бізнесу з Іркутської області, а четвертий — саме смоленський депутат. Не схоже, що перші троє можуть становити інтерес для холдингу «Акрон»: у силу похилого віку, наявності великої кількості прострочених банківських кредитів та інших причин. Тому можна резюмувати: В’ячеслав Кантор сплатив шикарний відпочинок повній тезці смоленського депутата.

Юрію Черняку 61 рік, він перебуває в партії «Єдина росія» і засідає у Смоленській обласній думі понад двадцять років. Депутат входить до Комітету з майнових та земельних відносин, а також — що особливо бавить — до комісії з протидії корупції.

Євросоюз хоче зняти санкції з корумпованого друга путіна_17

Юрій Черняк на засіданні комітету з майнових та земельних відносин Смоленської облдуми у травні 2023 року

Черговий по «єврейській Європі» на путінській службі

«1999 року його [путіна] призначили спадкоємцем престолу», — пояснював В’ячеслав Кантор кореспонденту газети «Відомості» 2015 року, сидячи в ресторані на Сардинії.

На той час вже відбулася анексія Криму і була розв’язана війна на Донбасі, але Кантор висловлював захоплення путіним, що межує з улесливістю. Виявляється, він все життя запам’ятав дату першого приїзду путіна (тоді ще виконуючого обов’язки прем’єр-міністра) на завод «Акрона» — 20 серпня 1999 року. Цей візит був запланований ще попередником Сергієм Степашиним, а путін не став його скасовувати, адже на заводі чекали люди. «Це людина певних цінностей. І я в ньому не обдурився», – згадував Кантор.

З того часу він зустрічався з путіним ще жодного разу — лише за 2016 рік президент встиг відвідати збори Європейського єврейського конгресу, який очолює мільярдер, вручити Кантору орден пошани та разом із олігархом відзначити запуск нового виробництва на заводі «Акрона» у Великому Новгороді. Причому під час путінської екскурсії заводом Кантор примудрився вразити своєю сервільністю навіть незмінного кореспондента президентського пулу Андрія Колесникова.

В інтерв’ю «Відомостям» Кантор, здавалося, розмовляв із журналістом мовою кремлівських методичок. Європа не самостійна, а підпорядковується США. Толерантність має бути обмежена вимогами безпеки, причому це прозвучало у відповідь на питання про російську опозицію. Спад економіки росії — тимчасове явище. Зрештою, вишенька на торті: вбивство Бориса Нємцова (з яким Кантор був добре знайомий) — виявляється, провокація ворогів проти Кремля. Хоча на момент інтерв’ю вже було відомо, що за вбивством стояв замкомандира кадировського батальйону «Північ» Руслан Геремєєв і що московські силовики, які прилетіли до Чечні, навіть не змогли його допитати.

Кореспондент «Відомостей» зазначила, що економіка росії стагнує, в країні корупція та поганий інвестклімат, багато людей вважають за краще їхати. Але й на це Кантор знайшов контраргумент — деякі люди навпаки повертаються до росії. Бізнесмен навів приклад себе: він багато років провів за кордоном, але зараз йому комфортніше працювати і жити в росії. Щоправда, саме в тому ж інтерв’ю олігарх згадував, що більшу частину часу проводить у Лондоні, а під час шкільних канікул живе із сім’єю на Сардинії. А коли набагато пізніше Кантор потрапив під санкції, з’ясувалося, що у бізнесмена, який вважає за краще жити в росії, є аж 11 вілл в Італії.

Кантор говорив мовою кремлівських методик не лише з «Відомостями». Загалом його громадська діяльність часто була присвячена просуванню тез путінської пропаганди та відбілюванню російського президента в очах усього світу. У далекому 2005 році Кантор очолив «російський єврейський конгрес» — організацію, створену бізнесменами Володимиром Гусинським та Михайлом Фрідманом, адвокатом Генрі Резником, сходознавцем Євгеном Сатановським та іншими відомими людьми. З того часу олігарх просував себе саме по єврейській лінії. Незабаром він став президентом Європейського єврейського конгресу (ЄЕК) або як Кантор висловився для «Відомостей» — «головного чергового єврейської Європи».

Бізнесмен раз у раз піддавався критиці з боку інших відомих представників європейської єврейської громади. Говорилося, що він не так бореться з ксенофобією чи підтримує пам’ять про Голокост, як грає на користь путіна. Поки у росії посилювалися репресії, Кантор розповідав, який низький у росії рівень антисемітизму та як комфортно тут живеться євреям. А після подій 2014 року — анексії Криму та початку війни на Донбасі — також став згадувати неонацистів в Україні, під впливом яких нібито перебуває тамтешня влада.

Особливо примітно — у контексті неонацистів — виглядає виступ Кантора 30 березня 2014 року в Санкт-Петербурзі на заході, присвяченому саме неофашизму в Європі. Сидячи поруч із президентом РЖД Володимиром Якуніним, близьким другом владіміра путіна, Кантор наводив докладні приклади сучасних неонацистів — партії «Золота зоря» у Греції та «Йоббік» в Угорщині. Згадувалися також французький Національний фронт, голландська Партія свободи, Австрійська партія свободи, бельгійська партія «Фламандський інтерес», італійська «Ліга Півночі» та «Шведські демократи». Однак у цьому переліку ультраправих взагалі не було українців. Згідно з нинішньою версією путіна, в Україні в 2014 році стався держпереворот під керівництвом неонацистів, заради захисту кримчан від яких росія анексувала Крим. Але у своїй майже двадцятихвилинній промові 30 березня — лише за кілька тижнів після анексії Криму — Кантор не згадав жодних українських неонацистів. Вони з’явилися в нього вже пізніше — можливо, коли остаточно утвердилася методика Кремля щодо цього.

Євросоюз хоче зняти санкції з корумпованого друга путіна_19

В’ячеслав Кантор на заході Європейського єврейського конгресу у 2021 році

Через свої теплі стосунки з путіним Кантор уже потрапляв у міжнародні скандали. Наприклад, 2020 року в Єрусалимі, в меморіальному комплексі Яд ва-Шем пройшли заходи пам’яті жертв Голокосту, організовані фондом російського олігарха. Приїхало понад 40 світових лідерів, але все виглядало так, ніби форум був спроектований виключно під владіміра путіна — саме він став центральною фігурою, зазначалося у статті Бі-Бі-Сі. Свій виступ на форумі В’ячеслав Кантор присвятив вихвалянню російських законів щодо боротьби з екстремізмом — тих самих, за якими люди отримували багаторічні терміни за мем та пости в соцмережах. Зі слів Кантора випливало, що за допомогою цих репресій владімір путін зміг досягти рекордного зниження рівня антисемітизму в росії. Водночас у матеріалах форуму спотворювалася історична дійсність — наприклад, не згадувався пакт Молотова-Ріббентропа та подальший поділ Польщі між СРСР та фашистською Німеччиною. Згодом представнику комплексу Яд ва-Шем навіть довелося вибачатися за захід.

Бути «головним черговим єврейською Європою» Кантору дозволяли заробітки «Акрона». Мільйони доларів, отримані хімічними підприємствами у росії, вкладалися у Європейський єврейський конгрес, що у Люксембурзі. Кантор створював репутацію єврейського благодійника світового масштабу. Коли олігарх потрапив під санкції, втратив вплив і ЄЕК. Тепер ця організація тулиться у маленькому офісі і перебуває на межі виживання, стверджувала газета Haaretz.

Натомість у Кантора з’явився шанс нарешті пожити в росії, де, якщо вірити його словам, йому дуже комфортно. Є можливість і ближче дізнатися про владіміра путіна, адже в тій самій розмові з «Відомостями» Кантор журився: «Дружба — це двосторонній рух. Можливо, я є другом путіна, але я не знаю, чи є він другом мені».

Автор : Відділ моніторингу
Читайте також:
Економіка
Низка компаній із КНР шукають глушники для дронів, які передають потім покупцям із країни-агресорки. Брудні гроші ллються кривавими ріками.
04 червня, 12:27
Політика
Недавній офіційний робочий візит вітчизняного міністра закордонних справ до Нью-Делі не змінив позиції тамтешнього уряду. Москва досі у грі.
09 квітня, 08:18
Економіка
Ведення бізнесу на теренах країни-загарбника для більшості фірм довело їхню безпринципність. Ціна збереження активів — життя українців.
31 березня, 18:19
Економіка
Маленька африканська країна наче грім серед ясного неба увірвалася на російський ринок. Виявилося, у Ґабоні виробляють важливі запчастини.
29 березня, 19:13
Економіка
Поставки російської нафти морським шляхом за тиждень до 10 березня зросли до 3,7 мільйона барелів на добу.
12 березня, 16:15
Економіка
Американська глобальна тютюнова компанія непогано заробляє на смертях українців. Раніше тільки цигарками, а нині — вже кулями.
07 березня, 19:53