Загадковий петлюрівський контррозвідник Чеботарів
Цього дня 139 років тому народився організатор і керівник української контррозвідки. Він був активним учасником Перших визвольних змагань.
Микола Юхимович Чеботарів (1884-1972) — уродженець Полтави, як і його безпосередній начальник Симон Петлюра. Навколо постаті головного контррозвідника УНР донині зберігається ореол утаємниченості.
Шкільну освіту Чеботарів здобув почергово у Лубенській, а потім Київській гімназіях. 1905 року вступив до лав УСДРП і за свою рішучу політичну діяльність неодноразово заарештовувався царською охранкою.
З розпалом Першої світової війни мобілізували до Російської імператорської армії, де служив в авіапідрозділі на території Вітебської губернії. Після революційних подій 1917-го повертається в Україну, стаючи членом Генерального військового комітету.
Невдовзі Чеботарів дістає наказ від Петлюри виїхати до Харкова, де обіймає посаду військового комісара Слобожанщини й за сумісництвом — командира 4-ї запасної бригади та начальника залоги. Наступ більшовиків і захоплення міста застають Миколу Юхимовича зненацька. Ворог бере його у полон, а допити у катівнях здійснює особисто головнокомандувач червоних військ Володимир Антонов-Овсієнко.
Після укладання Брест-Литовської угоди у 1918-му був звільнений та приїхав до Києва, де почав організацію Гайдамацького Коша Слобідської України, який згодом очолив Симон Петлюра. У 1919-му Чеботарів стає начальником контррозвідного відділу штабу Дієвої армії УНР, налагоджує роботу з протидії не тільки більшовикам, а й свавільним отаманам, особливо на Правобережжі.
Про це він згадує у своїх споминах: «Повстанський рух українського народу використали на свою користь повстанчі отамани, що в більшості своїй були звичайними авантюристами, а тому утруднювали боротьбу і шкодили національній справі...». Також Чеботарів украй непримиренно ставився до будь-яких проявів анархії, недисциплінованості, пияцтва та дезертирства в армії.
Попри невтомну працю, беззастережну відданість українській справі, талант і незвичайну енергію у досягненні мети, Чеботарів набув слави серед старшин Армії УНР. Його ненавиділо багато командирів, зокрема славетний полководець Петро Болбочан, побоювалися міністри уряду УНР та судді.
Натомість сам Микола Юхимович у своїх спогадах називає себе «зразком об'єктивності, чесності, справедливості, навіть джентльменства у поводженні з іншими...». А українські вояки, без перебільшення, прямо називали Чеботаріва «петлюрівським чекістом», який створив при штабі Головного Отамана «чрезвичайку».
«На це, ніби, складне, питання відповідь досить проста: Чеботарів був жорстокий та безоглядний – і тоді, коли мав рацію, і, коли не мав її. Полковник Чеботарів не приховував, що причетний до ув'язнення й загибелі багатьох отаманів та старшин Армії УНР, як от розстрілу Болбочана» — пояснює ситуацію краєзнавець Роман Коваль.
По поразці Перших визвольних змагань (1917-1922) Микола Юхимович разом із Петлюрою опиняється у Парижі, де керує охороною Головного Отамана УНР. Як виявилося згодом, невдало. Водночас Чеботарів розробив перспективи та напрямки роботи вітчизняних спеціальних служб у нових умовах еміграції, якими користувалися й соратники полковника Євгена Коновальця.
За часів Другої світової війни головний контррозвідник УНР здійснює таємні подорожі до окупованої нацистами Польщі, а після поразки Третього Райху оселяється у німецькому Ульмі. Помер Микола Юхимович 4 лютого 1972 року на чужині, де й залишається дотепер.
