Заклик зі США до «Ізраїлю» напасти на Туреччину

Наскільки далеко готовий зайти Вашингтон, дотримуючись логіки «вимушеної підтримки «Ізраїлю»?

Єврейський сіоніст, якого часто представляють американським неоконсерватором, Майкл Рубін — старший науковий співробітник American Enterprise Institute та директор з політичного аналізу Middle East Forum, колишній співробітник Пентагону — опублікував статтю з провокаційним заголовком: «Ізраїль може завдати превентивного удару по Туреччині».

Майкл Рубін має значний вплив на республіканців і американських «яструбів». Його погляди поділяють сенатори та конгресмени на кшталт Тома Коттона, а також держсекретар США Марко Рубіо. Критики називають його «агентом ЦРУ з ізраїльським паспортом».

Він часто виступає фронтменом ідей максимального тиску на Іран, жорсткої лінії щодо Туреччини, а також лобіює превентивні заходи, аж до застосування сили, «проти ісламізації» традиційних мусульманських країн.

У своїй новій статті він прямо закликає «Ізраїль» завдати упереджувального удару по турецьких ВПС, базах і підприємствах ВПК — за аналогією з операцією «Фокус» 1967 року проти Єгипту.

«Екзистенційні загрози за своєю природою вимагають рішучих превентивних заходів. Ізраїльські ВПС мають завдавати превентивних ударів по Туреччині», — закликає Рубін.

Метою «Ізраїлю», за його словами, має стати весь військовий потенціал Туреччини, передусім військові бази та інфраструктура ВПК. Він пише:

• Турецькі винищувачі F-16 та інші літаки, що базуються на базах у Північному Кіпрі, Інджирліку, Ізмірі, Діярбакирі та ще в півдюжини міст Туреччини, можуть стати цілями ударів.
• Ізраїльським винищувачам, імовірно, доведеться завдавати ударів по Іскендеруну — головній турецькій військово-морській базі в Хатаї (Рубін називає Хатай «окупованою Туреччиною територією Сирії»), а також по Ахісару, Фочі та Гьольджюку.
• Щоб запобігти діям Туреччини та відновленню її військового потенціалу, Ізраїль має завдати ударів по заводах турецької аерокосмічної промисловості (TUSAS), де виробляється більшість турецького озброєння.
• Штаб-квартира, заводи та працівники компанії Baykar, з огляду на її роль у виробництві БПЛА Bayraktar, AKINCI тощо, також імовірно стануть цілями атаки.

Рубін наполягає, що перед «Ізраїлем» стоїть завдання знищення об’єктів ВПК, а також ракетної програми Туреччини — поки є час і поки Анкара не отримала F-35 від адміністрації Трампа.

Майкл Рубін не просто аналізує — він активно лобіює цей сценарій в американських експертних колах. Його логіка проста: з Туреччиною треба вчинити так само, як у випадку з Іраном у лютому-березні 2026 року.

Він переконаний, що Вашингтон буде змушений стати на бік «Ізраїлю», навіть якщо це означатиме війну проти формального союзника по НАТО — Туреччини.

«Ізраїль не може чекати, поки Туреччина накопичить сили», — повторює він тезу, яка вже розійшлася в X (пост @Refractaire з колажем Рубіна на тлі ізраїльського F-35 і американського прапора точно передав суть: «агент ЦРУ з ізраїльським паспортом»

Турецька реакція: від риторики до реальних приготувань

Тим часом у Туреччині вже відкрито говорять про підготовку до війни. Міністерство національної оборони прямо називає «ізраїльську та сіоністську агресію» однією з головних загроз для країни.

Глава МЗС Туреччини Хакан Фідан заявив:

«Ми бачимо, що міжнародний порядок руйнується. Якщо ми чекатимемо, що звична нам система продовжить існувати, то спочатку побачимо війну, а потім руйнування...

Ізраїль не прагне безпеки — Ізраїль женеться за більшою територією. Необхідно зупинити цю окупаційну експансію. Те, що Ізраїль зараз отримує величезну підтримку як від Європи, так і від США, робить ситуацію ще більш заплутаною і небезпечною...».

Зі свого боку турецькі експерти, зокрема професор Ірфан Кая Огер, зазначають, що Анкара оновлює стратегію і швидкими темпами нарощує арсенал ракет середньої та великої дальності (включно з другою версією Tayfun).

Активно вводиться в стрій багаторівнева система ППО «Сталевий купол» (Steel Dome) на базі систем Roketsan, Aselsan і Havelsan, прискорено реалізацію проєкту винищувача п’ятого покоління KAAN після відмови США постачати F-35, ведеться будівництво підземних сховищ за іранським зразком.

«Ми вивчаємо уроки 12-денної та 40-денної воєн, а також воєн у Лівані та в Україні», — підкреслив експерт.

Міністерство оборони Туреччини переводить оборону в екосистему: мобільні пускові установки, підземні укриття, роботизовані системи на землі й у повітрі, а також «розумні» боєприпаси.

Ракети Туреччини в порядку денному «ізраїльських» ЗМІ

«Ізраїльська» преса з тривогою зазначає: Туреччина стрімко розвиває власну ракетну програму і систему ППО — Tayfun, Siper, Hisar, Kara Atmaca. Дальність до 1000 км «змінює весь баланс у регіоні».

«Це фундаментальний елемент нової стратегії безпеки Анкари», — констатує «ізраїльське» видання Maariv, підкреслюючи, що Туреччина відмовляється від зовнішньої залежності та створює багаторівневу наступально-оборонну систему.

Водночас турецькі ЗМІ подають це як «натхнення для друзів і страх для ворогів».

Логіка Майкла Рубіна: «Як з Іраном — так і з Туреччиною»

Рубін вибудовує свою аргументацію саме на прецеденті Ірану. США, попри всі ризики, фактично підтримали агресію «Ізраїлю». Тепер, вважає він, Вашингтон опиниться в аналогічній пастці:

«Ізраїль завдасть першого удару по турецьких базах (Інджирлік із американською присутністю, Гьольджюк, Діярбакир, заводи в Анкарі та Ізмірі), і Білий дім не зможе покинути єврейську державу. Навіть якщо це порушить статтю 5 НАТО».

«Туреччина вже стала новим Іраном», — як мантру повторюють Рубін і його однодумці в AEI та MEForum.

Однак реальність складніша за неоконсервативні (а точніше сіоністські) схеми, вважають багато експертів. Туреччина — не Іран. Вона має другий за величиною військовий потенціал у НАТО: С-400, сучасні радари, РЕБ, дронову промисловість світового рівня, боєздатні сухопутні війська та вплив від Лівії до Сирії.

Ердоган називає «Ізраїль» «терористичною державою», попереджаючи, що Туреччина здатна «показати Ізраїлю його місце». При цьому він посилається на досвід операцій у Лівії, Карабасі та Сирії. Турецький МЗС прямо попереджає: після Ірану «Ізраїль» шукає «наступного ворога».

Ризики «вимушеного» вступу США у війну

Головна теза Рубіна — про вимушену підтримку США — несе величезну небезпеку. Удар по турецьких F-16 і заводах Baykar автоматично поставить Вашингтон перед вибором: або «зрадити Ізраїль», або воювати проти члена НАТО.

Інджирлік — це не лише турецька база, а й американський плацдарм і важливий об’єкт НАТО. Закриття чорноморських проток, втягнення росії та залишків «іранської осі» створить багатофронтову кризу.

Туреччина використовує агресивну риторику сіоністських кіл для внутрішньої консолідації: репортажі турецьких ЗМІ — це не лише новини, а сигнал суспільству і світу: «Ми готові». Підземні сховища, «Тайфун» і «Сталевий купол» — пряма відповідь на загрози з боку «Ізраїлю» та американських сіоністських кіл.

Крім того, буквально нещодавно Міноборони Туреччини оголосило про формування 15 нових спеціальних бригад командос чисельністю до 50 000 осіб.

Рубін, як і у випадку з Іраном, грає на емоціях і страхах. Але історія показує (зокрема і конфуз із нападом на Іран), що неоконсервативні «яструби» часто неправильно оцінюють ціну питання.

Поки що все це залишається на рівні експертної риторики. Але для регіону, що тліє і який постійно стрясають вибухи та ракетні удари, межа між аналітикою та підбурюванням дедалі більше стирається.

Питання лише в тому, наскільки далеко готовий зайти Вашингтон, дотримуючись логіки «вимушеної підтримки Ізраїлю» — навіть ціною війни з власним союзником.