Заповіт журналіста «Аль-Джазіра» Анаса аль-Шарифа, написаний минулої весни

Журналіст «Аль-Джазіра» був убитий разом із групою інших журналістів унаслідок удару угруповання ЦАХАЛ по намету журналістів.

Анас аль-Шариф:

— Це мій заповіт і моє останнє послання. Якщо ці слова дійшли до вас, знайте, що «Ізраїль» убив мене й змусив замовкнути мій голос.

Мир вам, і милість, і благословення Аллаха.

Аллах знає, що я доклав усіх зусиль і всієї своєї сили, щоб бути опорою та голосом свого народу з того моменту, як відкрив очі в провулках і на вулицях табору біженців Джабалія.

Я сподівався, що Аллах продовжить моє життя, щоб я міг повернутися з родиною та близькими до нашого рідного міста, окупованого Ашкелона (Мадждал). Але воля Аллаха здійснилася, і Його передвизначення сповнилося.

Я пережив біль у всіх її проявах і багаторазово зазнавав втрат і скорботи. Проте я жодного дня не вагався передавати правду такою, якою вона є, без спотворень, сподіваючись, що Аллах буде свідком тих, хто мовчав, хто приймав наше знищення, хто душив наші зітхання, кого не зворушували рештки наших дітей і жінок, і хто не зупинив різанину, яку наш народ переживає вже півтора року.

Я доручаю вам її народ, її пригнічених маленьких дітей, яким не дали шансу мріяти чи жити в безпеці та мирі, чиї чисті тіла були розчавлені тисячами тонн ізраїльських бомб і ракет, розірвані, а їхні рештки розкидані по стінах.

Я закликаю вас не дозволяти кайданам змусити вас мовчати та кордонам — стримувати вас. Будьте мостами до визволення землі та її народу, доки не зійде сонце гідності й свободи над нашою розграбованою батьківщиною.

Я доручаю вам турботу про мою сім’ю: мою улюблену доньку Шам, яку час не дозволив мені побачити дорослою, як я мріяв; мого дорогого сина Салаха, якого я хотів підтримувати та супроводжувати, доки він не змужніє, щоб узяти тягар замість мене та продовжити місію.

Я доручаю вам мою улюблену матір, чиї молитви благословили мене дійти туди, де я був. Її благання були моєю фортецею, а її світло — моїм шляхом. Я молю Аллаха, щоб Він дарував її серцю терпіння та винагородив її від мого імені найкращою нагородою.

Я також доручаю вам мою супутницю життя, мою кохану дружину, Умм Салах Баян, з якою війна розлучила мене на довгі дні й місяці. Але вона залишалася непохитною, як стовбур оливкового дерева, терпеливою та покладаючись на Аллаха, несучи відповідальність у мою відсутність із усією силою й вірою.

Я закликаю вас згуртуватися навколо них і бути для них опорою після Аллаха, Всевишнього й Всемогутнього. Якщо я помру, то помру непохитним у своїх принципах, свідчачи перед Аллахом, що я задоволений Його передвизначенням, вірю у зустріч із Ним і впевнений, що те, що з Аллахом, — краще та вічне.

О Аллах, прийми мене серед мучеників, прости мої минулі й майбутні гріхи та зроби мою кров світлом, що осяє шлях до свободи для мого народу й моєї родини. Пробач мене, якщо я був недостатнім, і моліться за мене про милість, бо я виконав свою обіцянку, не зрадив і не похитнувся.

Анас Джамаль аль-Шариф