Честь — це, об'єктивно, думка інших про нашу гідність, а суб'єктивно — наш страх перед цією думкою. Не боятися її, означає мати силу волі.
Ці слова належать видатному представнику німецької класичної філософії, мізантропу й соціопату Артуру Шопенґауеру. Він мислив проти загально визначеної суспільством течії, стверджуючи, що мир — це пізнання волі, здійсненої у надзусиллях.
Етика Шопенґауера глибоко песимістична. Філософ усіляко підкреслював неповноцінність людини, а історію людства вважав повільним, але неминучим процесом вмирання смертельно пораненого біологічного виду (згодом його погляд позичили Фрідрих Ніцше та Освальд Шпенґлер).
Страждання, трагізм, властиві життю, людині, невідворотні. Максимально виражене у природі Homo sapiens несвідоме прагнення (воля до життя), безліч потреб зіштовхуються із реаліями повсякденного життя — егоїзмом, злістю та агресивністю, дурістю, відсутністю перспективи тощо.
Центральне місце у філософсько-культурологічній концепції Шопенґауера займає поняття «життя», основу якого утворює воля. Він також вважав, що подолати індивідуальну агресивність здатні обрані — генії, філософи, митці, котрі противляться зарозумілій, безграмотній юрбі:
Важливо наголосити, що філософія Шопенґауера не отримала визнання за його життя, ба навпаки мислителя проклинали як підбурювача й песимістичного єретика. Однак, передбачивши кризу цивілізації, своїми ідеями він дав поштовх розвитку «філософії життя», одним з основоположників якої став його учень Ніцше.
Більшість так званих «благ» цивілізації, — переконував Шопенґауер, — лише порожня зовнішність, на кшталт декорації; суті в них немає жодної. Такими є, наприклад, розцвічені та прикрашені кораблі, гарматні салюти, ілюмінації, труби й барабани, крики тріумфу тощо.
«Усе це — лише вивіска, символ, ієрогліф радості, самої ж радості зазвичай немає у своїй; вона одна не бере участі у святі. Де вона справді буває, там переважно не показують запрошення і не виголошують доповіді; вона є сама собою, sans façon. Іноді вона прокрадається мовчки, часто під незначним, порожнім приводом, за буденними справами, і далеко не завжди під час блискучих, гучних подій», — пояснює класик німецької філософії.
Шопенґауер повчав послідовників, що мета всіх маніфестацій і стихійних протестів сірої маси єдина в тому, щоби запевнити інших у своїй радості: «Все це робиться заради видимості, заради чужої думки». Тому необхідно слухати інших, але завжди робити своє, як підказують наші серце й розум.
Крім того, медіаагенція «Останній Бастіон» нагадує читачам, що людство втратило зв'язок із реальністю та увійшло в епоху гіперреальності. Відтепер картинка є важливішою за сам зміст, етикетка важливіша за саму річ, а зв'язок між предметами, явищами та знаками давно порушений.