Відомий німецький драматург, який боровся проти нацистської диктатури, ненавидів війни. Причина: він був ветераном Першої світової.
Совєцька пропаганда скористалася цією пацифістською позицією Бертольта Брехта (1898-1956), записавши у лави своїх прихильників. Дарма, що цей ідейний соціал-демократ ніколи не був членом жодної партії.
Головною дилемою свого свідомого життя німець вважав ставлення до війн і конфліктів різних форм. Коли Перша світова наближалася до завершення, влітку 1918-го юний Брехт опинився у фронтовому шпиталі, де унаочнився — війна завжди приносить горе, каліцтва, страждання і смерть.
«Коли держава вимагає від людини померти, вона називає себе батьківщиною. А шовіністична пропаганда, що захопила уми моїх співвітчизників, була схожа на середньовічну чуму, від якої немає ліків», — стверджував Бертольд Брехт.
Славетний драматург знав, про що писав, бо у свої 17 років він особисто був захоплений німецьким націоналізмом та імперіалізмом. Однак невдовзі змінив свою думку, побачивши, що його однокласників «поглинула армія».
«Весною 1915-го, ще бувши підлітком нам в Ауґсбурзькій гімназії задали твір на тему, назва якої була взята з Горація: «Dolce et decorum est pro patria mori». Дослівний переклад із латини наступний — «Солодко і почесно померти за батьківщину». Я запротестував проти такого відвертого рекрутингу учнів до кайзерівського війська.
Прикро, але давньоримський поет не скористався власною порадою. Гадаю, Горацій волів покласти на вівтар вітчизни молодь, сидячи на віллі на березі Тибру. Я й сам це усвідомив згодом, що твердження, що вмирати за батьківщину нібито солодко та почесно, можна розглядати лише як форму цілеспрямованої пропаганди», — згадував Брехт.
Німецький драматург переконував, розлучатися з життям завжди важко, як у ліжку, так і на полі бою, а тим більше молоді у розквіті сил. За його словами, справжній героїзм — це жити, розбудовуючи свою країну, особливо ту, яка виборсалася з війни.
«Тільки пустоголові бовдури можуть бути настільки пихатими, щоби говорити про те, ніби легко проскочити у ці темні ворота, та й то поки вони впевнені, що їхня остання година ще далека. Вмирати завжди важко, особливо в ім'я держави, котра не цінувала свого громадянина за життя», — висновував Бертольт Брехт.