«Зеленим» популізмом українці вихаркують кров своїх дітей, батьків, чоловіків і дружин
Уграти цілу націю для подовження політичного життя блазнів-мародерів й очищення реномé їхніх слуг — зависока ціна. Доста покірно її платити.
Якщо вище державне керівництво ставить перед вищим військовим керівництвом неадекватні завдання, які перевищують об'єктивні можливості збройних сил, а вище військове керівництво, позбавлене громадянської мужності, слухняно бере «під козирок», — то про ощадливе ставлення до солдата в такому війську можна забути. Забути зовсім!
Адже, міркуймо собі, як можна берегти людей у безглуздому із так званої воєнної науки наступі, або такій же безглуздій обороні позицій, які наказано обороняти, бо сіятельне тільце там заселфилося і зуб дало, що то буде «другий Сталінград». Пригадайте, «ні шагу назад» Зе-кодла із «фортеці Бахмут».
І, якщо на верхівці ієрархії опиняються неадеквати, то ніякою низовою активністю цю ваду компенсувати неможливо. А до зомбованої маси це потроху починає доходити — через біль, кров і втрати.
Тому заклики «сціпити зуби» й утриматися від критики сіятельних тілець «до перемоги», яка вже плавно перетворюється на «справедливий мир», починають викликати ідіосинкразію у все більшої кількості громадян. Громадян із травмованиою психікою.
Ключ до виходу зі стратегічного тупика лежить не у банках із донатами, не в окопах, куди запрошують усіх «недовольних» ухилянтів, а у високих кабінетах. Отож, якщо комусь бракує кеби ним скористатися, — він повинен перейти у більш умілі руки.
