Жага до грошей затьмарює розум?
6-й клас 5-ї школи міста Полтави, де «свого» директора призначив міський голова Олександр Мамай (магістр самогоноваріння за освітою).
Свого часу я розслідував і повідомляв про примітивну схему грабунку полтавців. Міський голова на керівні посади ставить своїх довірених осіб (головні лікарі, директори шкіл, дитячих садків).
Виділили школі 100 тисяч на ремонт даху. Викликає міський голова директора до себе і пропонує підписати акт виконаних робіт, а роботи то не виконані, даху немає. Куди ідуть гроші? Мамаю і правоохоронним органам, що кришують його злочини. Директор підписує акт і автоматично отримує індульгенцію, такий собі дах, на незаконний збір коштів з батьків. Директор ставить завдання класним керівникам, а ті не дурні - через батьківські комітети збирають кошти з батьків на ремонт школи. А ще, збирається не тільки необхідна сума, а й дещо більша, про всяк випадок. От звідки щомісячні побори на ВСЕ. І все це перекладається на плечі батьків.
А хто з директорів не грає за цими правиламивідразу в опалу.
Так от батьківський комітет заявив про збір коштів на нові стільці по 250 гривень з кожного учня». Начебто, і гроші невеликі, але де ж їх багатьом сім`ям взяти при такому Баризі Президенті і його ставлениках на місцях: Головках, Пісоцьких, Біленьких, Мамаях, Матковських. Звертаюся до Тамари Михайлівні Жаги директора: «Припиніть побори!». Жіночка шаленіє і несамовито верещить: «Чому це Ви забороняєте збирати, коли батьківський комітет так вирішив. Якщо Ви не можете здати гроші, я за Вас здам» (така форма тиску психологічного, щоб чоловіку стало соромно, що за нього платить жінка).
Я готовий допомогти будь-якій потребуючій сім`ї, а таких зараз 90%, але дозволити директору грабувати батьків не дам. Тож іду в міський відділ народної освіти, до Наталки Дорохової, з`ясовую, що наша 5-тій школі стільці не потрібні, їх не замовляли, хоча заявки інших шкіл на стільці є. На жаль, Дорохова - це Фукс, що сидить при Матковському Половинному і Мамаю Ненаситному: вона зручна, бо виконує будь які забаганки негідників керманичів. З нею я не зміг вирішити питання стільців.
Підхожу до Світлани Порохні, прошу допомогти зі стільцями всім 6-м класам. Повинен віддати належне Казимирівні: пообіцяла і свого слова дотримала 1 вересня діти сиділи на нових стільцях. Заступник підставила плече Сашку і відвела від нього грозу.
Здавалося б, історія благополучно завершилася, з батьків не зідрали по 250 гривень. Та деякі батьки з класного батьківського комітету, відпрацьовуючи задачу отриману від директора, наче обурилися моєю позицією. А це - довірені особи в схеміміського голови, директора, класного керівника.
І ось приходить моє дитя додому, шкутильгаючи. Запитую: «в чому річ». Довго відмовчується, але в решті-решт зізнається, що його лупцювали 9 однокласників за ініціативою дітей тих батьків, які «ініціювали» збір коштів на стільці. Товкли, намагаючись принизити, в дев`ятьох ногами даючи копняків під зад. Я прийшов до класного керівника з питанням: «куди ж Ви дивитесь, адже в класі вчиняється насилля». І хоча мій син наймолодший в класі, однак дух у нього свободолюбивий і козацький, тож він дав гідну відсіч своїм кривдникам за приниження. Класний керівник мені заявляє: «А яке він мав право набити синці 3-м нападникам?» Тьху, про що говорити далі з цим горе-педагогом? Іду до директора: ситуація ще гірша. Пишу заяву.
Щоправда, зрозумівши мій настрій, за годину збирають батьківські збори батьки дітей–фігурантів побиття і провівши відповідну роботу телефонують мені. Я під`їзджаю.
Ці «сіючі розумне, добре, вічне» (директор, завуч, класний керівник) смакуючи називали копняки не українським словом, а принизливим, як для педагога, словом підсрачник і намагалися звести все до дитячих пустощів.
Мовляв, діти так гралися і таким чином виховували свого однокласника. Я задав питання: «А чи маю я право, якщо мені не подобаються методи керівництва директора, завуча, класного керівника, дати їм копняка з виховною метою?»
На це – лемент директора: «як я можу навіть думати про таке, це ж хуліганство». Ось вам і подвійні стандарти. Діти для них - не люди не особистості, яких треба розвивати і виховувати, а об’єкти для заробляння грошей.
В козацькій Україні була традиція: давати сусідам, товаришам прізвиська, які потім стали прізвищами за певні якості, або вади, характерні особливості. От і нашій директорці дісталося прізвище за таку ваду, як жага до грошей, яка затьмарює розум і все на світі. І ця ЖАГА залишається.
Василь Ковальчук, правозахисник
