Життя зародилося задовго до появи планети Земля
Перш ніж ви висловити критику з приводу заголовка, попередимо: існує безліч аргументів на користь того, що вказане твердження помилкове.
Але заради наукового припущення відкинемо всяку зневіру й сприймемо книгу 2018 року "Населеність Всесвіту до появи Землі" авторства Ричарда Ґордона за чисту монету.
Суть викладеної на сторінках дослідження полягає у наступному: якщо застосувати закон Мура до продемонстрованого експоненційного зростання генетичної складності з часом, то швидше за все життя, яким ми його знаємо нині, сформувалося приблизно десять мільярдів років тому.
Чому це важливо? Бо сучасний вік Землі оцінюється лише у 4,5 мільярда років і відтак передбачає всілякі інтригуючі можливості.
По-перше, у цьому сценарії варіант панспермії є неминучим висновком і життя не виникло виключно і перш за все на Землі (хоча це і не нова ідея, але тепер наукова фантастика як жанр має деякі цифри, з якими можна погратися).
Крім того, у людей XXI століття з'явилася можливість того, що в пошуках позаземного розуму ми, як цивілізація, – не відсталі діти у галактиці, яка рясніє набагато більш розвиненими расами.
Поміркуйте ось про що: ми завжди вважали, – для розвитку розумної цивілізації потрібно щонайменше 4,5 мільярда років; але наразі є докази того, що на це може піти й до 10 мільярдів років.
Звичайно, ми опускаємо багато факторів, таких як нищівні удари астероїдів та інші масові вимирання, які можуть порушити тимчасовий графік розвитку, але тут не розглядається така фізична історія.
Люди дивляться на рівномірне зростання складності генетичного матеріалу, тож передбачається, що інформація якимось чином зберігається під час цих катастроф і далі розвивається.
Зрештою, вона якимось чином мігрувала через міжзоряний простір крізь невимовні та неймовірні катаклізми – можливо, руйнування та переформування зіркових систем, – щоб укоренитися на цій нашій маленькій блакитній сфері під назвою Земля.
Саме таким чином, стверджує теорія Ричарда Ґордона, пояснюється парадокс Фермі: ми не чуємо про жодні інші розумні види, тому що вони або близькі, або відстають від нас за рівнем розвитку.
Ось, чому на нашу планету досі не вдерлися ні витрішкуваті монстри, ні сірі космічні прибульці з вуликів, ні багатостулкові пахідерми з Альфа-Центавра; але лізуть усілякі сусіди-агресори.
Якщо вже на те пішло, то іншопланетним загарбниками найімовірніше можемо стати ми, як у кіносазі авторства режисера Джеймса Кемерона "Аватар".
Але за всім цим ховаються справді цікаві питання:
- Де спочатку зародилося життя приблизно 10 мільярдів років тому?
- Чи було воно локалізоване, наприклад, на далекій планеті, яка існувала, а потім загинула, і матеріал реформувався, перетворившися на нашу нинішню Сонячну систему?
- Чи поширилося воно по всій нашій Галактиці та проникло у космос, засіявши всі інші сприятливі середовища, такі як Земля?
- Чи існують інші інопланетні форми ДНК-подібних речовин, які сформувалися в інший час та в інших умовах, та які засівають інші частини галактики?
Ця передумова призводить до нескінченних здогадів, стаючи предметом гарної наукової фантастики, але, що важливіше, дає надійнішу точку відліку, оскільки попри непереконливі та неміцні докази – це дійсно найкраще, що ми маємо на цю мить.
Власне вищевикладене, – це хоч щось, окрім нічого, бо до виходу вказаної праці пана Ґордона було якраз саме це "нічого"; а ще це дає нам можливість перевірити щось, у цьому ж-бо полягає сенс науки.
Своєю чергою, "Останній Бастіон" нагадує читачам про те, що Земля може бути просто у бульбашці, яка випадково позбавлена радіохвиль, випромінюваних позаземним життям.
