12 липня 2014 року пішла з життя Валерія Іллівна Новодворська

Вона запам’яталася як непримиренна опозиціонерка радянської, а згодом і путінської влади, яскрава, неординарна політикиня.

Новодворська досить рано дізналася неприємні факти про країну, в якій жила. Почувши розповіді про існування ГУЛАГу, про процес проти письменників 1965 року, а також після введення радянських військ у Чехословаччину, Валерія почала різко негативно ставитися до чинного ладу.

Дії юної активістки не змусили себе довго чекати — вона створює при університеті таємну групу однодумців, які ставлять собі за мету негайне повалення правлячої партії та кардинальну зміну політичного ладу в країні.

Валерія поширює листівки з віршами, сповненими обурення і злості щодо правлячих кіл. За це її вперше віддають під суд і ув’язнюють у Лефортово, а потім перевозять до Казані для «лікування» за діагнозом «уповільнена параноїдальна шизофренія». На волю вона вийшла лише через кілька років — 1972-го, без зволікань почавши працювати у самвидаві.

Влітку 2014 року вона закликала жителів України давати Росії відсіч: «Не робіть вигляд, що ви подарували Крим». Вона також висловлювала переконання, що Україні судилося виграти війну й стати європейською країною, і це сильно дратуватиме росію, яка при цьому «буде змушена змиритися з вашим існуванням, але підставлятиме ніжку завжди і всюди».

І ще кілька знакових висловлювань Валерії Іллівни:

• Тільки фанатики, скоти й совки можуть бути тут щасливими. Мисляча людина не може бути щасливою в Росії.

• Росіяни в Естонії та Латвії довели своїм ниттям, своєю лінгвістичною бездарністю, потягом назад у СРСР, пристрастю до червоних прапорів, що їх не можна пускати з правами в європейську цивілізацію. Їх поклали біля параші — і правильно зробили.

• У Росії, об’єктивно, є тільки 5–10% нормальних людей. Рештою, за потреби, можна пожертвувати на благо цієї меншості.

• Сірій масі потрібні ілюзії: не можна прямо сказати, що люди не рівні.

• Нинішній режим чекістів — це птеродактилі. А ви коли-небудь чули, щоб птеродактилі щось побудували? Вони можуть лише розкльовувати.

• Не побажай ні дружини свого ближнього, ні вола його, ні Осетії його, ні Абхазії його.

• Україна — це та Русь, яка залишилася вдома.

• Слабка, нікчемна Росія, яка втратила опору на Заході, швидко стане не придатком, а гірше — колонією Китаю. Китай панькатися з нами не буде.

• Ми дійшли тут до такого жалюгідного стану, що готові вітати українську визвольну армію — нехай звільнить нас від нашого рабства. Але, звісно, не треба балувати «совків» — хай звільняються самі. А Україну бережіть — це надія людства. Слава Україні! Героям слава!

Ще у 90-х Валерія Іллівна була в гостях на очолюваній мною тоді радіостанції «Київські Відомості». Від тієї зустрічі залишилися незабутні враження — і ця фотографія.