130 років тому народився українець, який винайшов ліки проти однієї з найнебезпечніших хвороб
...Коли у 1952 році уродженцю України, громадянину США Зельману Ваксману вручали Нобелівську премію, по щоках вченого котилися сльози. Він плакав від жалю, згадуючи, як у далекому 1898 році в їхній батьківській хаті на Вінниччині помирала від сухот дворічна сестричка. Тихо ковтав сльози, розуміючи, що нині вона була б жива, як і мільйони хворих на туберкульоз, яким врятував життя винайдений Ваксманом стрептоміцин, пише газета "Експрес".
У 1888 році у подільському селі Нові Прилуки народився Зельман. Коли хлопчикові було 5, мати віддала його до єврейської початкової школи, а згодом найняла приватних репетиторів з Вінниці. Згодом став студентом Одеської гімназії. Після смерті матері й другого одруження батька Зельман вирішив здобувати вищу освіту в Америці.
У 1911 році Ваксман оселився на фермі поблизу Філадельфії, де жили двоюрідні сестри. Він вирішив вивчати мікробіологію грунту й вступив до сільськогосподарського коледжу при Рутгерському університеті.
1916 рік став переломним для Ваксмана: опублікували його перші наукові статті про актиноміцини в грунті, він отримав ступінь магістра (через 2 роки — вже доктор наук) і одружився з Бертою-Деборою Митник, односельчанкою, яка в слід за коханим теж емігрувала в США.
На початку Першої світової, коли Німеччина перестала постачати в США деякі бактеріологічні продукти для виготовлення ліків, каліфорнійська компанія звернулась за допомогою до молодого вченого, і незабаром Ваксман отримав нову речовину для виготовлення препарату проти дифтерії.
Дорожнеча післявоєнного життя і невеличка зарплата змушували Ваксмана працювати все більше. Голова сімейства підробляв у лабораторії доктора Такаміне, де вивчав токсичність ліків проти сифілісу. Він став консультантом з промислового розвитку компостів і співпрацював з підприємствами, які виробляють ферменти, вітаміни та інші грибкові продукти.
Його ім'я ставало дедалі популярнішим у науковому світі. Та найважливіше його відкриття — винахід стрептоміцину, першого засобу для лікування туберкульозу, було ще попереду.
І ось 1932 року Американська національна асоціація з боротьби з туберкульозом запросила Ваксмана вивчити процес руйнування палички туберкульозу в грунті, щоб знайти вакцину.
Учений ще раніше помітив, що трупи хворих на сухоти після тривалого перебування у землі немов очищаються від інфекції. Він припустив, що так діють на мікобактерії туберкульозу мікроби-антагоністи, які є в грунті. Так у пошуках антибіотика Ваксман з групою молодих вчених за 4 роки дослідив майже 10 тисяч різноманітних грунтових мікробів.
Досліди продовжувались, аж поки 23 серпня 1943 року був виділений стрептоміцин. Він виявився ефективним не лише проти туберкульозу, але й проти інших важких недуг: бруцельозу, чуми, туляремії, кишкових інфекцій.
А 1952 року Ваксман отримав Нобелівську премію в галузі фізіології та медицини. Вручаючи цю почесну нагороду, професор Волгре сказав: "...ваш стрептоміцин уже врятував тисячі людських життів, і ми нагороджуємо вас, як одного з найвидатніших благодійників людства".
