23 лютого чеченці та інгуші згадують один із найчорніших днів їхньої історії
Рівно 66 років тому на світанку цілі народи були депортовані до Середньої Азії.
Половина людей загинула під час депортації. Ті, що вижили, змогли повернутися у рідні краї лише через півтора десятиліття. Про цей злочин мало хто згадує в сучасній Росії, де день жалоби за сотнями тисяч чеченців та інгушів затьмарюють гучні святкування Дня захисника вітчизни.
У далекому від Москви чеченському селі старий Магомед починає цей день тихою поминальною молитвою за своїми рідними і односельцями, які загинули під час депортації. Та коли його запитати про той час, старий чеченець не стримує емоцій.
«Одного вечора усіх мешканців нашого села зігнали в яму біля річки Терек. Навколо стояли автоматники, з двох боків стояли кулемети. До краю ями підійшов полковник і повідомив: ви всі бандити, і вас усіх сьогодні депортують. Мені тоді йшов 18-й рік. Три морозні доби ми провели в тій ямі під снігом. Потім нас повезли на станцію Наурська, повантажили у вагони. В дорозі ми провели 40 діб. Ешелон весь час зупинявся – вивантажували мертвих», – пригадує Магомед.
Радянській владі настільки залежало на тому, щоб депортувати пів мільйона чеченців та інгушів, що з фронту було відкликано близько 100 тисяч солдатів регулярної армії, які мали допомогти 19 тисячам військ НКВС закінчити депортацію цілих народів упродовж одного тижня.
В той день випало небувалу кількість опадів - можливо це і вирішило долю призначених до висилки в Казахстан інгушів, які жили в важкодоступних гірських селищах. Транспортування людей по завалених снігом дорогах загрожувала запізненням на поїзди.
Рішення проблеми було знайдено миттєво.
У школі в селі Хамхи, російські солдати закрили і заживо спалили близько 100 осіб - дітей, жінок, людей похилого віку і хворих.
Професор історії Чахкієв Джабраїл: "У Хамхі спалили, в ЦIеча-Ахке спалили. Замок Євлоєва підірвали, багато людей загинуло. Євлоєва зібрали, Цороєва зібрали. Звезли їх в мечеть Цорі і заживо спалили. Дітей, старих, жінок. »
Про те, що чекало на його батьків та інших депортованих у Киргизстані та Казахстані, розповідає голова організації «Вайнах», що означає «наші люди», Аліхан Бойов: «Коли людей везли у вагонах для худоби, загинув кожен третій. Коли їх привезли, скажімо, в Казахстан, вивантажили на станції, там була страшна завірюха, холод. І після того, як їх привезли, загинув кожен другий у родині. Люди гинули від голоду, від холоду, від хвороб. Це досі залишається біль, скорбота, велика трагедія для народу».
23 лютого 1944 року був днем лише початку масових депортацій. Вже через два тижні, 7 березня, були депортовані балкарці, а 18 травня того ж року черга дійшла і до кримських татар, яких також оголосили «ворогами» і «бандитами» і вислали до Узбекистану.
У 2004 році Європарламент визнав депортацію чеченців і інгушів актом геноциду.
Нинішня ситуація в Чечні і на Кавказі є наслідком злочинної колоніальної політики Російської держави, спрямованої на поневолення або знищення чеченського народу, яку Москва проводить протягом декількох століть.
Сутність політики Росії в Чечні виражена в словах генерала Єрмолова, командувача російськими колоніальними військами на Кавказі з 1816 по 1827 роки, який прославився своїми кривавими злочинами проти чеченського народу:
«Я не заспокоюся доти, поки не залишиться в живих жодного чеченця».
Ця його фраза була вибита на бронзовому пам'ятнику Єрмолову, поставленому в Грозному (нині Джохаре) в 1949 році, коли весь чеченський народ вже 5 років перебував у депортації. Єрмолівської тактики дотримуються і сучасні ідеологи завоювання Чечні.
Через 50 років після тієї депортації в 1994 році новий псевдодемократичний режим Росії продовжив традицію царської і комуністичної Росії по винищенню чеченців. В ході двох воєн 1994-1996 рр. і 1999-2008 рр. загинуло понад 260 тисяч мирного населення Чечні, з яких понад 40 тисяч дітей у віці до 11 років.
Зруйновано міста і села, знищена економіка і інфраструктура Ічкерії, масштабно порушена екологія. Від півторамільйонного населення, яке було в ЧРІ до першої війни в 1994 р., залишилося не більше 700 тисяч осіб. Решта або загинули або стали біженцями.
Змінюються епохи, змінюються режими в Росії, але не змінюється колонізаторська, нищівна політика Росії до чеченського народу, який історично правомірно і політично цілеспрямовано бореться за свою свободу і незалежність.
