Вітчизні вірний до загину: бойовий Чин Олександра «Мамонта» Федорченка
Рівно рік тому 25 березня на Донеччині поліг смертю хоробрих наш земляк. Олександр Федорченко здобув вічне життя в бою проти московитів.
На чолі розвідувально-штурмового загону «Мамонти» у лютому-березні 2022 року він влаштував славнозвісне «Гадяцьке сафарі» агресора із РФ. Сьогодні його побратими продовжують стримувати у кілька разів чисельнішого й озброєнішого ворога на різних відтинках фронту...
Олександр Іванович Федорченко народився 9 грудня 1974 року в Ізюмі на Харківщині. По закінченню 9 класів місцевої середньої школи продовжив навчання у професійно-технічному училищі та паралельно влаштувався на роботу.
Трудове життя майбутній захисник України розпочав на оптико-механічному заводі настроювачем станків, майстром із виготовлення окулярів. Згодом відбув строкову службу у складі 95-ї Окремої десантно-штурмової бригади; після демобілізації працював у патрульно-постовій службі поліції.
Проте зрозумів, що повернення людям зору — його головний професійний сенс. Тому у Миргороді Олександр організував відмінне обслуговування у знаному на все місто магазині «Оптика», рівночасно долучившись до громадсько-політичного життя на Полтавщині.
«Покійний друг «Мамонт» завжди відрізнявся патріотизмом та любов'ю до України. Від початку Революції гідності 2014 року брав активну участь у тих подіях як волонтер. Приблизно з 2015-го він добровольцем пішов у АТО, відбиваючи атаки підступного ворога. Повертаючись до Миргородщини, вів активну громадську діяльність, намагався підсилити національну самосвідомість громади. Як тільки почалася повномасштабна війна — став до зброї, щоби боронити Україну», — говорить про покійного побратима Геннадій Сікалов.
Із першими ракетними ударами московитів по українській землі вранці 22.II.2022 сержант Федорченко, який очолював осередок Національно-визвольного руху «Правий сектор», у телефонному режимі скликав соратників. Сформований у Миргороді загін під командуванням полковника Едуарда Мамедова та друга «Мамонта» став опорою та бойовим стрижнем місцевої територіальної оборони.
«У Миргороді був хаос, усі, хто жили біля аеродрому, їхали звідти, єдина машина, яка їхала їм на зустріч — були ми з кумом. Їхали, аби побачити все на власні очі. До 7-ї ранку усі заправки Миргорода були забиті, великі черги, всі виїжджали. Я накинув бронежилет, який тримав від часів АТО/ООС, на плече і пішов до військкомату. Там почув, що в місті уже організувалася тероборона і що там видають зброю.
На цей час ми вже знали, що в Охтирці йдуть бої, і що якщо росіяни прорвуть оборону, йтимуть на Гадяч. Тому я довго не вагався. І вже 27 лютого наша мобільна група на чолі із Сашком Федорченком виїхала на той напрям. Усі розуміли що і як робити. 28 лютого перша російська колона зайшла в нашу область, у село Веприк. Коли відбили бій на землі, прилітали «Байрактари» і допомагали нам з повітря.
Потім ми пішли за ними у Московський Бобрик Сумської області, були бої. Пізніше у селі Залізничне ми нарвалися на засаду, був поранений наш побратим, снайпер. Ми знали тактику війни та готові були стояти до останнього. У нас був найкращий командир — друг Мамонт», нині полеглий Герой України. Він дав наказ стояти й ми вистояли.
Таких командирів, як він, одиниці. Він — командир від Бога. Ми були як велика дружня родина. З технічної сторони спрацювало й те, що в росіян закінчилося паливо. Танкам не було на чому їхати. Скільки вони техніки у Гадячі покидали», — згадує боєць 148 батальйону 116 Окремої бригади Сил Територіальної оборони Роман Павленко.
Власний страх Олександр Федорченко залишив на російсько-українській війні, яка забрала багатьох побратимів. І заради пам'яті про них він продовжив боротьбу за справді незалежну і самодостатню Україну.
Досвідчений десантник «Мамонт» передавав свій бойовий досвід молодим бійцям до своєї загибелі на Східному фронті. Впродовж літа 2022-го — весни 2023-го Олександр Федорченко вже у складі 148 батальйону спеціального призначення 116-ї бригади ТрО виконував надскладні завдання у найгарячіших точках у Донецькій області.
«Позивний «Мамонт» дуже пасував йому. Гарні фізичні дані та виняткові людські якості зробили Олександра унікальним. Командир розвідувальної групи він був як батько для своїх підлеглим. Існувала навіть черга, щоб попасти до нього у групу, що наводила жах на ворогів.
Завдяки його вмінню воювати збережено життя понад сотні побратимів. Уникнення зайвого ризику і тактичне вирахування кожного кроку під час виконання бойових завдань — за ці якості воїна цінувало командування військової частини», — згадує інший побратим на позивний «Полтава».
Олександр Федорченко — активний патріот і принциповий українець. Саме тому він після Майдану 2013-2014 року приєднався до «Правого сектору», згодом ставши очільником миргородського осередку військово-політичного руху, який наводив жах на «перевертнів у погонах», потенційних колаборантів і корупціонерів.
«Українці не повинні рівнятися ані на Європу, ані на Росію, бо у нас є свій шлях і може бути велике майбутнє. Але сьогодні нас грабують олігархи та продажні депутати. Тому, олігархічну систему треба зламати», — про це за 2 роки за загибелі в інтерв'ю медіаагенції «Останній Бастіон» говорив друг «Мамонт».
Тоді він вирішив взяти участь у місцевих виборах, щоби власним прикладом показати землякам, що українці можуть і мають перемагати та нарешті стати господарями на своїй землі. Але у двері постукала війна...
У січні 2023-го підрозділ Олександра Федорченка рушив на Бахмутських напрямок у Васюківку на околиці Соледару. Там друг «Мамонт» проявив себе вкрай рішучим та безстрашним воїном, дивуючи не стільки ворога, скільки українських воїнів із супутніх підрозділів, яких надихав своїм сталевим характером стоїчного козака-характерника.
«Коли почався обстріл та штурм наших позицій, коли кляті «вагнерівці» лізли з усіх шпарин, то «Мамонт» із побратимами виїхали на «бандеромобілі» й своїми кулеметами погасили штурм. Вони вщент розбили штурмові загони росіян.
У нас на позиціях тоді була справжня ейфорія. Після того Сашко завжди практикував вогневу підтримку кулеметами. Взагалі він неодноразово рятував життя військовим з інших підрозділів. Колись відбив у рашистів українського полоненого», — згадує друг «Полтава».
А далі була багатостраждальна Авдіївка, де Олександр Федорченко допомагав з евакуацією людей та надавав вогневу підтримку супутнім підрозділам. Саме там у наслідок мінометного обстрілу друг «Мамонт» віддав за Україну своє життя.
«З того, що відомо, так це те, що 53-тя Окрема механізована бригада запросила вогневу підтримку, але інші підрозділи ЗСУ відмовилися йти на посадку, звідки ворог поливав наші позиції шквальним вогнем. Група «Мамонта» висунулася на позиції та завдала удару по ворожих позиціях з великокаліберних кулеметів.
Під час бою кулемети заклинило, група змістилася для перезарядки БК і відновлення озброєння. Відійшовши, група отримала запит на евакуацію поранених, які знаходилися поруч. Під час евакуації група Олександра була обстріляна зі 120-мм мінометів.
Отримав поранення, несумісні із життям і наш побратим Костя Афанасенко на позивний «Псих». Олександра Федорченка було доставлено до 3-го пункту евакуації, але врятувати життя Героя не змогли. Я певен, що то було цілеспрямоване полювання на українських Героїв, яких боялися та ненавиділи рашисти», — зазначив Геннадій Сікалов.
Сьогодні минають перші роковини тієї трагічної події. Ми згадуємо Чин незламного земляка Олександра «Мамонта» Федорченка, чий приклад видатного Воїна продовжує жити у серцях побратимів, надихаючи їх на звитягу та змушуючи ворогів з острахом згадувати подвиги.
Підрозділ «Мамонтів» не змирився із втратою командира. Вони до нині на передовій, хоч їхні лави поріділи, і з ще більшою жагою та люттю відплачують ворогам за загибель Олександра, якому навіки лише 48 років.
Гіркота від втрати навіки у наших серцях. Життя та Чин Олександра Федорченка надихатимуть ще не одне покоління українців на розбудову Української Самостійної Соборної Держави.
