4 квітня народився боївкар ОУН Микола Лемик, який застрелив головного сталінського чекіста у Польщі

Лемик вбив представника консульства СРСР в помсту за Голодомор, а загинув від рук гестапо на Полтавщині.

4 квітня 1915 року народився Микола Лемик – член ОУН, який у 1933-му здійснив атентат представника радянського консульства чекіста Олексія Майлова, щоб привернути увагу світу до Голодомору в підрадянській Україні.

У 1933-му році, коли почали ширитися чутки про Великий Голод в підрадянській Україні, у Львові було створено Український громадський комітет рятунку України. У червні 1933 року привернути увагу світової спільноти до трагедії, що відбувається в Україні, вирішує і ОУН.

Для цього було прийнято рішення здійснити атентат на радянського дипломатичного представника у Львові Голубєва, а після цього виконавець акту мав здатися в руки польської поліції і на суді розповісти про політичні мотиви вбивства.

Охочих було багато, але вибір упав на Миколу Лемика: крім уміння володіти зброєю, привабливої зовнішності та гострого розуму в нього була ще одна перевага – хлопцеві було лише 18 років, а за польськими законами засудити до розстрілу могли лише з 21-го року.

Як себе вести в консульстві і на суді Миколу особисто консультував Степан Бандера. Перед акцією Микола лише попросив купити йому нові туфлі, щоб, якщо загине, не було соромно за діряве взуття.

Атентат було здійснено 21 жовтня 1933 року. Микола Лемик записався на прийом до консула під прізвищем Дубенко, начебто для консультації щодо виїзду в Радянську Україну. 

Під час розмови Микола вихопив із внутрішньої кишені пістолет і зі словами: «Це тобі від Організації Українських Націоналістів — за муки і смерть наших братів та сестер, за голод в Украї­ні, за всі знущання…» двома пострілами здійснив акт помсти.

Після цього поранив одного з охоронців і, тримаючи під прицілом інших, дочекався польської поліції і спокійно здався в її руки. Це було обов’язковою умовою плану: не дати себе вбити охороні, щоб мати змогу свідчити в суді.

Захищали Лемика відомі у Львові адвокати: дядько Романа Шухевича Степан Шухевич, Володимир Старосольський та Степан Біляк. 

Під час процесу біля будинку львівського суду відбулася демонстрація української молоді на знак солідарності з атентатом як вияв протесту проти більшовицького терору над українським народом.

І вже, як відомо з історії, замість консула Голубєва в той день на його місці випадково під маркою керівника канцелярії виявився професійний чекіст, спеціальний представник Сталіна, що контролював дипломатичні і консульські радянські представництва у Польщі Олексій Майлов.

«Ви вбили іншу людину – Майлова, сто разів гіршого, ніж Голубов. Ви зробили приємну несподіванку товаришеві Сталіну…», – встиг шепнути Лемику на суді Роман Шухевич.

Про цей акт говорили у всьому світі, про це писали газети в Галичині та за кордоном. 

Відомо також, що зовсім юний – 18-річний юнак з гідністю тримався на процесі, розповідаючи, що його вчинок – це помста за мільйони смертей українців.

До слова, польські прокурор і суддя намагалися зупиняти будь-які згадки про Голодомор, адже у 1932 році між Польщею та СРСР було підписано договір про ненапад і вони намагалися «не злити» радянську сторону, але цілком замовчати цю тему було неможливо.

Миколу Лемика засудили на довічне ув’язнення і відправили в політичну в’язницю «Святий Хрест» під Варшавою. 

У 1939 році, коли німецькі націонал-соціалісти напали на Польщу і «політичних» переганяли в інше місце, він примудрився зняти кайданки і втекти.

Був поранений, лікувався в українській родині в одному із сіл Закерзоння, там же лишився вчителювати. Одружився з Любов’ю Возняк – рідною сестрою дружини Василя Бандери, брата провідника ОУН, який загинув у нацистському концтаборі Аушвіц.

Після проголошення у Львові 30 червня 1941 року Акту відновлення Української держави, ОУН прийняла рішення відправити на схід три похідні оунівські групи — Північну, Центральну (або ж Середню) і Південну, щоб поширювати ідеї незалежності по всій Україні. Середню очолив Микола Лемик. 

Але до Харкова він так і не добрався – у жовтні 1941 року Миколу Лемика в Миргороді на Полтавщині заарештували гестапівці і там же й розстріляли.

Нещодавно стало відомо, що сценарист фільмів «Чорний Ворон» та «І будуть люди» Тарас Антипович розпочав приготування до нового фільму в честь Миколи Лемика, який називатиметься — «Лемик». 

Автор ідеї фільму отець Михайло Греділь каже, що в основі історичної драми «Лемик» не просто реальна подія, а і великий акт самопожертви заради порятунку мільйонів.

Це не перша робота за активної участі отця Михайла. У доробку вже є фільм «Незламні». Це короткометражний художній історико-документальний фільм знятий на основі реальних подій, події розгортаються у місті Городку на Львівщині у 1932 році.