Актуалізація трендів

У гарній бесіді з колегою про те-се, зачепилися, було, вже за безліч разів перетовчене, ніби вже й осмислене. Але погодились, що воєнне сьогодення підкидає нюанси. І допікають вони, оці детальки, у першу чергу осіб з яким-не-яким, а хоч би трохи критичним мисленням. Бо ті, кому однаково під яким пам'ятником дівку клеїти, аби асфальт був, за розумування про інтроспекції, «гештальтпсихологію» і «теорію польової поведінки» можуть і писок начистити.

Ми з колегою, активізовані пивом, самовпевнено віднесли себе до здатних на рефлексію. Ділимося умовиводами.

Перепрошуємо за аматорство, бо що воно за таке  «гештальтпсихологія», перевірили у Вікіпедії, і та підтвердила: «ціле в будь-якому випадку більше сукупності складових його елементів», а нормальним людям властиво сприймати світ як щось цілісне, а не фауною і флорою.

Ось вам гештальт - окремо взяті корабельна сосна, арахамія, пісюн, рояль – цілком пристойні речі, а злиплися – вийшло гімно в ополонці.

Дивіться, в усі часи маси йшли на штурми бастилій, мінялися світи і долі, випалювалися до цурки землі і держави, возвеличувались і зникали у безвісті нації, блазні обиралися президентами тощо на якийсь поклик. Доки клич не оволодівав гуртами, ніхто й за холодну воду не брався і пальцем не ворушив! А як тільки глас з єрихонської труби піднімав старого й малого на герць за «всьо хароше», чи там «аби не з сусіднього хутору», локальний шарварок набував ознак вселенського гармидеру. Цивілізації і хутори виходили на рубікони. Ба, поверталися не всі!

Оборонниця сірих, гнаних і голодних – церква рекомендувала вірним: «Бийте їх усіх, Господь відбере своїх!» – і били, аж гай гудів. Принципові противники церкви, але теж оборонці, зманювали гнаних:  «Мир – хатам, війна – палацам!», «Земля – селянам, фабрики – швачкам!» – і знову гуло…

Гарні були гасла, запальні. І обов'язкові для виконання! Спробував би не відгукнутися усім серцем на клич терміново підняти цілину, або не  зробити «економіку економною», чи не дати «п'янству – бій!».  

«Прийде весна – посадимо кожного другого-третього!» і, алє-оп, неписьменний реготунчик – очільник сорока мільйонів…

Сьогодення руба поставило запитання «З чим іти далі?». «З ким?» – то вже таке, стане на часі, визначимося, а от філософія походу… Поки що в тумані.

Фабрики і заводи, газети і пароплави, які гасло призначало роботящим рукам, що пахнуть стружкою й мастилом, пішли до рук творців ваучеризації.   

Земля, яка мала збагатити свого тракториста, щоб руки його запахтіли, нарешті, хлібом, тихою сапою відійшла латифундистам, чиї руки пахтять асигнаціями. З чужими портретами…

Резюмували ми з колегою не вельми й утішно. Вип'ємо за Перемогу, пом'янемо полеглих за неї, оговтаємося, прийдемо до тями і…  що?

Що буде трендом? Знову «купи – продай»? Так щоби щось продавати і купувати, перед цим його треба зробити.

Кому? Якщо сила-силенна роботящого люду нагукнулася на клич «Ubi bene – ubi patria» (Де гарно – там і батьківщина») і не планує розставатися з «новонабутими вітчизнами»?   

На чому? Якщо про план Маршала для вщент розбомбленої щурячою мразотою України ще надвоє бабка колись скаже, а основні фонди звелися нанівець ще перед війною? І ознакою часу став торгово-розважальний центр «Київ» на виробничих площах турбомеханічного заводу?

І ми з колегою, допиваючи третій кухоль та узгодивши «тренд», що четвертий буде зайвим, підтяглися до Івана Яковича Франка з його скалою, яку лупаємо-лупаємо, а вона клята, стоїть.

Де б його перейнятися франковим оптимізмом: «Нехай ні жар, ні холод Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод, Бо вам призначено скалу сесю розбить»?

Але четвертий кухоль таки вивів на абсолют: доки кобищанець не оволодіє методикою критичного аналізу і обирати собі отаманів буде винятково за законами гештальтпсихології, «сеся» не лупнеться.