Америка втратила своє місце світового центру виробництва
Тарифна історія Дональда Трампа доводить дурість 47-го президента США. Але сектанти йому досі прощають, адже хочуть вірити у власну велич.
У 1950-х роках близько 35% робочих місць у приватному секторі США були пов'язані із виробництвом. Сьогодні у США налічується 12,8 мільйона робочих місць у виробничій сфері, що дорівнює 9,4% від загальної кількості робочих місць у приватному секторі, зауважують журналісти видання The Wall Street Journal.
Президент Трамп заявляє, що його радикальний тарифний режим спрямований на повернення виробництва до Америки (яку він знову хоче зробити величною). Економісти скептично ставляться до того, що тарифи можуть зробити це реальністю, і побоюються, що шкода, яку вони завдадуть, переважатиме будь-які вигоди.
Задля того, щоби зрозуміти, чи можливе відновлення виробництва у США, потрібно спочатку зрозуміти, як Америка втратили своє місце як світовий центр виробництва. Перетворення США на світового виробничого гіганта було зумовлене збігом низки факторів.
На початку 1900-х років Америка стала першопрохідцем у використанні взаємозамінних деталей та організаційних факторів для масового виробництва. Друга світова війна призвела до значного збільшення виробничих потужностей, водночас знищивши конкурентів, зазначає економіст Університету Кейс Вестерн Ризьорв пані Сьюзен Гелпер.
У повоєнні роки все більше американців приєдналися до середнього класу, що призвело до різкого зростання витрат на товари тривалого користування, такі як автомобілі та побутову техніку для новопридбаних будинків. Населення США було найкращим покупцем промислових товарів.
Багато з цих товарів були високотехнологічними на той час, наприклад, посудомийні машини, телевізори та літаки, часто завдяки інноваціям, розробленим під час війни. Виробляти їх в Америці, а не в якійсь іншій країні, мало сенс, бо для того, щоб залишатися на передовій, потрібні були команди дослідників і розробників, які тісно співпрацювали з виробничими цехами.
Цьому також сприяло те, що завдяки руху за середню освіту, який розпочався на початку XX століття, США мали найосвіченішу робочу силу у світі. Після 1950-х років роль промисловості в економіці Америки почала зменшуватися; частково це сталося лише тому, що американці ставали заможнішими й усе більше коштів витрачали на послуги, такі як подорожі, ресторани та медичне обслуговування.
«Коли ви стаєте багатшими, ви не можете купити стільки автомобілів, і ви починаєте купувати послуги. Робочі місця слідували за витратами: все більше людей йшли працювати на роботодавців зі сфери послуг, таких як готелі, банки, юридичні фірми та лікарні. Були злети й падіння, рецесії та підйоми, але з середини 1960-х до початку 1980-х років зайнятість у промисловості практично вирівнялася, а кількість робочих місць у сфері послуг зростала і зростала», — пояснює Сьюзен Гелпер.
У глибині країни також відбулися зміни в тому, де вироблялися багато товарів нетривалого користування, які купували американці, наприклад, одяг. Значна частина виробництва перемістилася до штатів на Півдні, де вартість робочої сили була нижчою.
Приблизно у цей же час менш розвинені частини світу, де вартість робочої сили була набагато нижчою, почали нарощувати виробництво товарів тривалого користування у Латинській Америці та Азії. США почали імпортувати все більше і більше таких товарів, а згодом те саме сталося і з легкими товарами тривалого користування, такими як блендери.
У 1980-х роках ситуація почала змінюватися — американським виробникам товарів нетривалого користування ставало дедалі важче конкурувати з країнами, де вартість робочої сили була нижчою. Це посилилося в 1990-х роках, частково внаслідок підписання Північноамериканської угоди про вільну торгівлю, яка знизила мита на мексиканські товари.
Також відбулося скорочення робочих місць у виробників сталі після того, як такі країни, що розвиваються, як Південна Корея, розбудували свою металургійну промисловість і залишили світ з надлишковими потужностями, зазначає Сьюзен Гаусман, фахова економістка з Інституту досліджень зайнятості імені Вільяма Апджона.
Але те, що відбувалося в 1980-х і 1990-х роках, блідне в порівнянні з тим, що сталося після вступу Китаю до Світової організації торгівлі у 2001 році. Цей крок відкрив азійську комуністичну країну для іноземних інвестицій і дозволило отримати доступ до світових ринків.
«Раптом ми отримали значні виробничі потужності в країні з низькою заробітною платою, і це було великим зрушенням. США і раніше стикалися з конкуренцією імпорту з боку інших країн, але ніколи з такою, що перевищувала б чисельність населення. І вона з'явилася на сцені набагато швидше, ніж у таких країнах, як Японія.
1999 року вартість експорту китайських товарів становила лише десяту частину американського експорту — менше, ніж у Швеції. У 2008 році Китай перевершить США як найбільший світовий експортер товарів», — сказав економіст Гарвардського університету пан Ґордон Генсон.
Особливо постраждали виробники низькотехнологічних товарів, таких як меблі та дрібна побутова техніка. Пан Генсон разом із Девідом Автором і Девідом Дорном задокументували, як наплив недорогих китайських товарів вплинув на виробничі громади на Півдні та Середньому Заході, завдаючи шкоди робітникам, назвавши це «Китайським шоком», і ця назва прижилася.
У той час як Китай виробляв все більше і більше товарів, Америка ставала все більш вправною у виробництві послуг. Багатьма з них не можна торгувати в глобальному масштабі: хтось у Лондоні не може легко піти до дантиста в Сан-Дієґо, але деякі, такі як програмне забезпечення та інші об'єкти інтелектуальної власності, можуть (наприклад, 2023 року Америка експортувала рекламних послуг на $24 мільярди).
Зараз США експортують послуг на суму понад $1 трильйон — набагато більше, ніж будь-яка інша країна. Щобільше, американський експорт послуг недообліковується внаслідок того, що компанії переводять за кордон права на інтелектуальну власність, розроблену в США, наприклад, патенти й торгові марки, з метою уникнення оподаткування (Ірландія, яка є основним місцем призначення цих прав, вважається четвертим найбільшим експортером послуг у світі).
У своєму новому дослідженні Ґордон Генсон та Енріко Моретті виявили, що у 1980 році на обробну промисловість припадало 39% робочих місць у США, де працівники отримували високу заробітну плату (з урахуванням таких факторів, як освіта); до 2021 року цей показник знизився до 20%. За той самий період частка високооплачуваних робочих місць у фінансовій, професійній та юридичній галузях підскочила з 8% до 26%.
Постає важливе запитання: а чи може виробництво повернутися?Економісти як група виступають проти широкого використання тарифів протяг ом сотень років, і це не збирається змінюватися; на їхню думку, вищі ціни, які платять споживачі та бізнес, в кінцевому підсумку призведуть до скорочення витрат на інші товари та послуги, у тому числі вироблені у США.
Це більш ніж поглине будь-які вигоди від збільшення внутрішнього виробництва та державних доходів, тож, хоча деякі виробники можуть виграти, більшість американців опиняться в гіршому становищі. Навіть 30%-ве збільшення робочих місць у промисловості призведе лише до того, що частка промисловості у приватному секторі зросте до 12%, зазначає пан Генсон, що набагато менше, ніж було колись.
«Робочі місця у виробництві створюють інші робочі місця так, як інші не створюють. І особисто я приєднуюся до зростальної кількості економістів, які стверджують, що США повинні інвестувати в те, щоб виробляти більше певних речей тут, навіть якщо це пов'язано з певними витратами. Але у більш цілеспрямований спосіб, аніж через широке застосування тарифів», — Сьюзен Гаусман.
Збільшення внутрішнього виробництва високотехнологічних товарів, таких як напівпровідники, є прикладом не лише з погляду створення робочих місць, але й з міркувань економічної та військової безпеки, зазначила вона. Цей аргумент не стосується багатьох дешевих товарів.
