Бійці ДУК ПС повертаються до «улюбленого режиму» війни
Натомість орки з усіх усюд Московії назавжди лишаються гнити у ріллі. Донецький степ герметично укутав їх, поставивши крапку в існуванні.
«Годі носитися з ними, як з писаною торбою», – говорить "Да Вінчі" повертаючи обличчя у бік ворожих позицій. – «Віднині, ми повертаємося до улюбленого режиму війни, коли "політика лояльності" дорівнює 0%».
Десь на дистанції від локації концентрованих дій, за процесом роботи спостерігають наші льотчики. За допомогою джойстика і сенсорного планшета вони здійняли у повітря квадрокоптер; камера безпілотника дозволяє фіксувати все у найдрібніших деталях.
Для них – завжди відкрито овид на паніку і помирання розгромленого кубла окупантів. Вони бачать як вибухова хвиля викидає з бліндажів тіла ворогів, немов паперових солдатиків.
Усевидячі очі нашої вогневої групи – "Жора" і "Тенгіз"; у кожного з них за спиною великий метафізичний рюкзак із послужними набутками. У ньому – мільйон фрагментів російсько-української війни починаючи з весни 2014-го року, а до того участь у бойових діях проти гібридно-російських військ у грузино-абхазькому траблі (1992-1993 років).
З висоти пташиного польоту на екрані їхнього гаджету відкривається пряма трансляція війни. Вона дозволяє бачити наші огріхи та переваги та через зв’язок корегувати координати мінометного розрахунку вовків "Да Вінчі".
Команда – «Повтор!» – лунає як грізна нота ієрихонської труби. Це слово розкодовує у нас мить розуміння, що наш баклажан припаркувався за адресою.
Від ситуативного успіху вистрілює внутрішня пружина емоції та на радощах вистрілює транзитивне бажання прикусити нижню губу. Проблиск бойової вдачі промайнув у небі спектральним метеликом.
Ворожу схованку у землі – трепановано. Тепер ловимо за хвіст тактичну перевагу і добиваємо брагохльобів.
Укриття у землі перекриваються зверху накатом. Колоди з землею лягають, щонайменше, трьома шарами; прицільній міні також не просто пробити цю мембрану.
Амортизація дерев’яного перекриття перешкоджає процесу знищення позиції. Розуміння цього не скасовує необхідності добити надщерблений бліндаж.
"Да Вінчі" віддає наказ працювати на фугасі: від шайтан-труби боєць біжить до складених на брезенті мін; бере до рук баклажан з максимальною обережністю та несе як немовля. Він підносить до міномета і кладе на мішок, що слугує подушкою; ключем переводу він змінює режим функціонування на її носику, який військовим сленгом зветься "взриваком".
Тепер є стовідсоткова готовність до атаки. Після відмашки командира і навідника другий номер кидає вибуховий подарунок у струнку горлянку трубки; з неї сочиться повітря.
Бійці закладають вуха та трохи пригинаються. Вишибний цокає в бойок і 16-кілограмова міна реактивно випурхує у небесний обшир.
Далі перебіг подій можна виміряти ліком секунд. По той бік нуля, на ворожих позиціях чутно приход; колоди та земля мутною курявою підкидаються до гори.
З камери квадрокоптеру виразно видно як каламуть, в якій перемішався дим, друзки дощок, ґрунт і кров супостата, впродовж секунд вирують над шанцями. Ростовські приблуди назавжди забурились у ріллю; вона їх герметично укутала поставивши крапку в їхньому приблудному існуванні.
Благали про милість статичних ідолів у візантійських омомфорах зображених на московських іконах про заступництво. Втім, це їм не допомогло; тепер вони вдосталь напоєні землею.
