«Бог помер»: що насправді мав на увазі Ніцше
Чому найвідоміша фраза філософа порушує питання про сенс життя, мораль і відповідальність людини.
«Бог помер»: що хотів сказати Ніцше?
Минуло понад сто років відтоді, як Фрідріх Ніцше заявив, що «Бог помер» (або «Gott ist tot» німецькою), і цим забезпечив головний біль усім студентам філософії, який не минає й досі. Ця фраза стала найвідомішим висловом Ніцше — її знають навіть ті, хто не знайомий із його книжкою «Весела наука», у якій вона й міститься. Але наскільки добре ми розуміємо сенс цих слів? Або, що важливіше, що вони означають для нас?
Ніцше був атеїстом усе своє доросле життя, тому буквальне розуміння цієї фрази виключається: ідеться радше про ідею Бога.
Після епохи Просвітництва думка про те, що нашим Всесвітом керують закони фізики, а не божественне провидіння, стала реальністю. Філософія показала, що легітимність влади обґрунтовується не божественним помазанням, а згодою громадян; усі моральні теорії тепер також могли існувати без посилання на Творця. Це була знаменна подія. Європа більше не потребувала Бога як джерела моралі, людських цінностей чи законів Всесвіту — його місце посіли філософія та наука. Масова секуляризація західної думки допомогла Ніцше усвідомити, що Бог не просто помер: саме люди вбили його своєю науковою революцією, своїм прагненням пізнати світ.
Однак Ніцше не сприймав смерть Бога як однозначно позитивне явище. Без Бога основна система переконань Західної Європи опинилася під загрозою. У книжці «Сутінки ідолів» філософ писав:
«Зрікаючись християнської віри, тим самим вибиваєш у себе з-під ніг право на християнську мораль. Остання аж ніяк не є зрозумілою сама собою… Християнство — це система, узгоджений і цілісний погляд на речі. Якщо вилучити з нього головне поняття — віру в Бога, — то цим руйнуєш і ціле».
Проте для деяких людей, на думку Ніцше, такий поворот подій стане добрим знаком:
«…почувши звістку про те, що «старий Бог помер», ми, філософи й «вільні душі», зустрічаємо новий світанок».
Попереду вже проглядалося світле майбутнє. Коли стара система сенсів вичерпала себе, з’явилася можливість створити нову. Однак Ніцше вважав, що усунення цієї системи викличе в багатьох людей відчай і безнадію. Адже виникає запитання: у чому сенс життя, якщо Бога немає? Навіть якщо Бог і був, увесь західний світ тепер знав, що він не поставив нас у центр Всесвіту. Перед нами відкрився справжній світ. Всесвіт не був створений винятково для людського існування.
Ніцше побоювався, що таке розуміння світу призведе до масового песимізму, «волі до ніщо», що суперечило життєствердній філософії, яку він обстоював.
Свій страх перед нігілізмом і реакцію людства на нього Ніцше описав у книжці «Воля до влади»:
«Те, про що я розповідаю, — це історія найближчих двох століть. Я описую те, що насувається, що тепер уже не може постати в іншому вигляді: появу нігілізму… Уся наша європейська культура вже віддавна рухається в якихось тортурах напруження, що зростає від століття до століття, і немовби прямує до катастрофи».
Ніцше не здивувався б подіям, які відбулися в Європі вже після його смерті. Комунізм, нацизм, націоналізм та інші ідеології, що поширювалися після Першої світової війни, прагнули забезпечити людину сенсом і цінностями як робітника чи арійця або надихали на якісь інші подвиги — подібно до того, як християнство надавало сенсу земному життю дітей Божих. Хоча Ніцше, можливо, відкинув би всі ці ідеології, він, безперечно, визнав би потребу людства в тому сенсі, який вони давали.
Передбачаючи можливий розвиток подій, філософ запропонував нам вихід — створення власних індивідуальних цінностей. Створення сенсу життя тими, хто це життя проживає. Архетипом особистості, здатної на це, є «надлюдина» (Übermensch). Однак Ніцше уявляв її як незбагненний ідеал, якого більшість не змогла б досягти. Надлюдина, яка, як йому здавалося, уже мала б існувати на Землі, створювала б сенс життя, спираючись на власну волю, й усвідомлювала б, що зрештою люди самі несуть відповідальність за свій вибір. У книжці «Так казав Заратустра» філософ пише:
«Для гри творення потрібне, брати мої, священне «так» життю: своєї волі прагне тепер дух».
Смілива надлюдина не спиратиметься на догму чи суспільну думку у визначенні власних цінностей.
Передбачаючи труднощі зі створенням надлюдини, Ніцше запропонував альтернативну відповідь на нігілізм — ту, яку, ймовірно, оберуть люди: «останню людину». «Найзневаженіша істота», яка живе спокійним життям, не замислюючись над своєю індивідуальністю чи особистісним зростанням: «Ми знайшли щастя», — кажуть останні люди й кліпають». На розчарування Заратустри, виразника поглядів Ніцше, людей, яким він проповідує, цікавить спосіб життя останньої людини. Ніцше вважав його найімовірнішим варіантом того, як ми впораємося зі смертю Бога.
Однак тут можна поставити запитання: якщо ми знаємо, що Бог помер уже так давно, то чому всі ми не стали атеїстами? Ніцше говорить:
«Бог помер: але така природа людей, що ще тисячоліттями, можливо, існуватимуть печери, у яких показують його тінь».
Можливо, ми лише зараз бачимо, як справджується вислів філософа.
Атеїзм стає дедалі популярнішим майже в усіх європейських країнах, а нещодавнє зростання його популярності у Сполучених Штатах свідчить про нове культурне зрушення. Але, на відміну від часів, коли атеїзм нав’язували комуністичні групи, зараз немає потреби у світогляді, який підтримував би відсутність Бога. Його просто немає. І справді, британський філософ Бертран Рассел розглядав більшовизм практично як релігію: він надавав людям сенс і диктував цінності. Проте це джерело сенсу без віри припинило своє існування.
Як відомо багатьом атеїстам, відсутність Бога без додаткової філософської структури, яка надає сенс, може стати причиною екзистенційної кризи. Чи ризикуємо ми стати суспільством, яке бореться з власною безглуздістю? Чи перебуваємо на межі нігілізму? Чи справді зараз ми вразливіші перед ідеологіями й аферистами, які обіцяють зробити те, що Бог робив для нас і для суспільства? Тоді як американці дедалі песимістичніше ставляться до майбутнього, атеїстів серед них менше, ніж релігійних людей. Здається, у довгостроковій перспективі Ніцше помилився, оцінюючи нашу здатність упоратися з ідеєю про те, що Бог помер.
Можливо, нам вдалося впоратися зі смертю Бога краще, ніж припускав Ніцше: не всі ми є останніми людьми, і людство не опинилося в ситуації, коли будь-яку мораль вважають відносною та безглуздою. Здається, нам вдалося створити світ, у якому потреба людей у Богові зменшується без наслідків у вигляді колективного відчаю чи хаосу.
Чи прагнемо ми, як самостійні люди, створювати власні цінності?
Чи створюємо сенс життя самі, без допомоги Бога, догми чи суспільного вибору?
Можливо, дехто з нас — так. І якщо ми розуміємо сенс фрази Ніцше «Бог помер», то маємо більше шансів творити самостійно. Відчай через його загибель може поступитися місцем новому сенсу в нашому житті, адже, як казав Жан-Поль Сартр:
«Життя починається по той бік відчаю».
