Буде велика філософія – буде велика держава
Кожна філософія виводить себе через політичний вимір. Бо саме філософія не тільки пояснює політику, а й надає їй метафізичний вимір.
Не є виключенням у цьому і Ґеорґ Вільгельм Фрідрих Геґель. Він разом із Йоганном Ґотлібом Фіхте, Фрідрихом Вільгельмом Йозефом фон Шеллінґом та Іммануїлом Кантом надали Німеччині інтелектуальну місію у цьому світі, створивши романтичну концепцію німецької державності.
У чому полягає (якщо викладати дуже стисло і без зайвих заглиблень у теорію – прим. ред.) загальна картина філософії Геґеля? Нумо розбиратися разом!
Існує Теза – Суб'єктивний Дух (нім. der subjektive Geist) як такий, який проєктує себе як Антитеза – Об'єктивний Дух (нім. der objektive Geist). І саме у цьому моменті розпочинається історія.
Тому у Геґеля історія є ніщо інше, як «процес розгортання Об'єктивного Духу, який через матерію та людську історію повертається до своєї духовності», – але вже у новій якості Абсолютного Духу (нім. der absolute Geist) – Синтезу. Тобто, у процесі повернення себе самого через відчуження і, де повернення має більше значення ніж початок.
У цьому Геґелівському циклі Абсолютний Дух розгортається через всю людську історію, сенс якої й полягає саме у власному усвідомленні Духа через матерію. І нарешті історія має свою кульмінацію – коли Дух повністю усвідомлює себе через процес діалектики: теза-антитеза-синтез.
Власне, у цьому весь сенс розуміння Геґелем історії як розгортання Духу через фази: суб'єктивний-об'єктивний-абсолютний Дух. Тому в історії політичних моделей німецький мудрець бачить момент становлення Абсолютного Духу – де політика є кристалізацією Синтезу і, відповідно, політична історія є рухом Духу аби стати Абсолютним.
Велич Геґеля полягає у тому, що він запропонував німцям, що вся світова історія є лише прелюдією до створення Великої Німеччини, як становлення Абсолютного Духу. Бо саме тоді вирішувалася доля німців, які, після ліквідації Священної Римської імперії ґерманської нації у 1806 році, не мали єдиної держави.
Епоха, що прийшла на зміну наполеонівським війнам, – відома як "Biedermeier", – уводила "бравих панів Маєрів" від цієї проблеми та занурювала у пошуки маленьких радощів серед сім'ї та в колі друзів біля власних будиночків з червоною черепицею, повитих плющем. (Найкраще той період відображений у творчості Карла Шпіцвеґа, коли "глупих Міхелів" в Європі просто жаліли).
Тому у німецьких філософів стояло завдання розворушити це філістерське болото, та спрямувати німців, об'єднатися в ім'я Німеччини, відклавши всі інші цілі. І Геґелю це вдалося, бо він вірив: буде велика філософія – буде велика держава, а ми ж висновки робимо самі.
