«Цукерковий король» царської Росії турбувався про бідних
А у той самий час українські підприємці Симиренки-Яхненки на своїх численних фабриках впровадили унікальну модель народного капіталізму.
Алєксєй Абрікосов – засновник найбільшої кондитерської фабрики на просторах колишньої Російської імперії (нині концерн "Бабаєвський" – прим. ред.) та мережі фірмових магазинів із продажу ласощів. Попри своє соціальне становище він увійшов в історію як справжній гуманіст і меценат, якого важко запідозрити у зневажливому ставленні до простолюду.
Велику увагу підприємець приділяв інноваційному розвитку власного бізнесу. Наприклад, він одним із перших застосував парову машину у виробництві ласощів, а пізніше – енергетичну установку.
Названий сучасниками "цукерковим королем", Абрікосов також був переконаний, що оновлення виробництва щодекади – необхідний захід, який дозволяв не тільки тримати високу планку якості продукції, але й лідирувати у конкурентній боротьбі. Грамотний підхід до організації праці проявилося також у ставленні й до підлеглих.
Для Абрікосова, який поважав труд людини, було питанням честі створити гідні умови для своїх працівників. Відтак на його фабриках було створено безоплатні їдальні, у прилеглих до виробничих потужностей фірмових крамницях діяли безпрецедентні знижки, робітникам дарували подарунки на свята, а для їхніх дітей – відкрили дитячий садок.
Показовим є один момент із життя московського кондитера. Під час святкування власного золотого весілля Алєксєй разом із дружиною Аґріпіною на добровільній основі зібрали з присутніх велику суму коштів, на яку пізніше Абрікосови заснували приватний пологовий притулок на 200 ліжко-місць, де працювали найкращі лікарі й куди приймали всіх породіль, незалежно від їх соціального стану.
Невдовзі родина кондитерів взялася покращувати життя московської бідноти. Впродовж 1880-1900-х років на гроші Абрікосових засновано дитячий будинок для безпритульної малечі на 150 місць, відкрито приватну психіатричну лікарню, а також санаторій на березі Москва-ріки для нужденних.
Аналогічною доброчинною діяльністю на Наддніпрянщині у той самий час займалися брати Яхненки-Симиренки: Василь, Володимир, Левко. Відомі цукровари були великими патріотами України, а солов'їна мова домінувала на всіх їхніх підприємствах.
У спогадах найближчих друзів братів Симиренків-Яхненків – Євгена Чикаленка, Володимира Антоновича, Володимира Леонтовича – знаходимо факти, які проливають світло на обсяги благочинності та всеосяжності підтримки меценатами програм із підтримки українства. Родина відомих цукроварів не цуралася фінансувати навіть ті проєкти, які тогочасна еліта Наддніпрянщини вважала заледве жевріючими.
Так, зокрема Василь Симиренко долучився до видання найавторитетнішого і наймасовішого часопису "Київська старина", на шпальтах якого публікувалися Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш, Микола Костомаров, Михайло Драгоманов та інші будителі української нації. За спогадами Володимира Науменка, Симиренки-Яхненки за 25 років існування друкованого видання пожертвували понад 35 тисяч карбованців!
Згодом брати заснували благодійний фонд "Товариство допомоги літературі й науці", який надавав фінансову підтримку багатьом українським письменникам, митцям, науковцям, громадським діячам. На його гроші здійснено видання праць Павла Чубинського, Миколи Лисенка, Михайла Коцюбинського та інших.
Наведені приклади меценатства є доволі показовими. Адже сьогоднішні бізнесмени здебільшого стороняться доброчинності, хоча мають всі можливості сприяти розвитку власного народу та його країни.
Між тим, як раніше вже повідомляв "Останній Бастіон", польський граф, який став митрополитом УГКЦ Андрей Шептицький умів заробляти гроші та вчив цьому українців.
