Давнє населення Глинського археологічного комплексу
Що розповідають антропологічні дослідження?
Археологічні дослідження Глинського цього року дали не лише монети, прикраси, кераміку чи предмети особистого благочестя. Окрема частина роботи була пов’язана з людськими рештками з досліджених поховань. І саме вони дозволяють поставити питання, на які речі відповісти не можуть: ким були ці люди, якого віку вони померли, яких фізичних навантажень зазнавали, які хвороби й травми залишили слід на їхніх кістках.
З антропологічним матеріалом експедиції попередньо працювали Анна Костенко та Дар’я Момот — студентки історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Під час польових робіт і первинної камеральної обробки вони досліджували рештки дорослих чоловіків і жінок, а також дітей різного віку — від приблизно півтора-двох років до підліткового.
Збереженість матеріалу виявилася дуже різною. Поруч із відносно цілісними скелетами траплялися сильно фрагментовані рештки. Особливо складною була робота з дитячими кістками.
«Дитячі кістки менш мінералізовані, тонші та крихкіші, тому вони гірше зберігаються в ґрунті, — пояснює Дар’я Момот. — А рештки жінки з одного з поховань буквально розсипалися в руках. Їх вилучення, розчищення й камеральна обробка вимагали виняткової делікатності та терпіння».
Першим завданням антрополога є встановлення базового біологічного профілю. Для дорослих за особливостями таза й черепа визначають біологічну стать, за низкою змін скелета — приблизний вік на момент смерті. У дітей вік встановлюють насамперед за розвитком зубів, довжиною кісток та ступенем їхнього зрощення. За довгими кістками кінцівок можна також приблизно реконструювати зріст дорослої людини.
«Насамперед увагу привертають стать і біологічний вік людини на момент смерті, — говорить Анна Костенко. — Вони формують базовий біологічний профіль, без якого складно правильно оцінювати травми, патології чи сліди фізичних навантажень».
Але найбільш цікаве починається тоді, коли на скелеті виявляються сліди того, що відбувалося з людиною протягом життя.
У кількох дорослих із Глинського антропологи зафіксували виражений рельєф у місцях прикріплення м’язів і сухожиль та зміни хребта, які можуть бути пов’язані з тривалими й регулярними фізичними навантаженнями.
Особливо цікавим виявилося одне чоловіче поховання.
На довгих кістках кінцівок, ключицях, фалангах пальців та хребцях цього чоловіка зафіксовано комплекс змін, який свідчить про значне навантаження на опорно-руховий апарат. Частина цих ознак може бути сумісною з діяльністю, що передбачала регулярну верхову їзду, сильний хват та інші інтенсивні фізичні навантаження. Проте встановити конкретне заняття людини лише за такими змінами неможливо.
Для Дар’ї саме це поховання стало найцікавішим серед цьогорічних матеріалів.
«У цього чоловіка дуже добре виражений рельєф у місцях прикріплення м’язів. На хребті є зміни від тривалих навантажень, а на фалангах пальців і ключицях — виражені кісткові зміни в місцях прикріплення м’язів і сухожиль. Усе це показує, що людина регулярно зазнавала значних фізичних навантажень».
Ще виразнішу інформацію дав череп.
У правій тім’яно-потиличній ділянці виявлено чітке лінійне пошкодження від гострого предмета. На кістці немає слідів загоєння, а характер ушкодження дозволяє попередньо розглядати його як перимортальну травму — тобто завдану приблизно в період смерті людини.
«На черепі добре видно лінійну різану травму від гострого предмета, — розповідає Дар’я. — Ознак загоєння кістки немає. Тому ми можемо говорити, що ушкодження було завдане в момент смерті або близько до неї».
Це вже значно більше, ніж абстрактне свідчення «важкого життя в середньовіччі». Перед нами конкретний чоловік, який упродовж життя зазнавав значних фізичних навантажень, а приблизно в період смерті отримав серйозне ушкодження голови.
Чи був він воїном? Чи пов’язана травма безпосередньо з його смертю? Чи можна співвіднести особливості його скелета з верховою їздою або використанням зброї?
Поки що це питання, а не готові відповіді. Саме подальше дослідження антропологічного матеріалу в поєднанні з археологічним контекстом може звузити коло можливих інтерпретацій.
Не менш важливою частиною цьогорічної серії стали дитячі поховання.
Серед досліджених решток є діти приблизно півтора-двох, трьох-чотирьох та близько одинадцяти років. В одному з дитячих поховань археологи виявили хрест.
«Робота з дитячими рештками має свою специфіку, — пояснює Дар’я. — Визначити стать дитини за морфологічними ознаками скелета практично неможливо, адже статеві відмінності формуються пізніше. Натомість вік можна досить добре оцінювати за розвитком зубів і ступенем формування кісток».
Наявність дітей різного віку в дослідженій частині поховального простору сама по собі важлива. Водночас ця вибірка поки що не дозволяє робити висновки про рівень дитячої смертності в усьому населенні Глинського. Для цього необхідно досліджувати значно більшу серію поховань, враховуючи їхню хронологію, збереженість і просторове розташування.
Ще одну групу спостережень дали зуби. І в дорослих, і в дітей зафіксовано карієс та стертість емалі.
«Стертість зубів може бути пов’язана зі специфікою харчування, зокрема з уживанням грубої їжі та абразивних домішок, які могли потрапляти в борошно під час його обробки, — говорить Анна. — Але такі ознаки завжди потрібно розглядати в комплексі, а не шукати для кожної одне пояснення».
Саме тому людські рештки не можна досліджувати окремо від того, як і де вони були виявлені.
Для антрополога важливі положення тіла, орієнтація могили, супровідні речі, місце поховання відносно інших могил, а також те, чи зберігся скелет у природному анатомічному положенні.
«Археологічний контекст має величезне значення, — наголошує Анна. — Антропологія тут працює разом з археологією і тафономією. Положення кісток може показати, що відбувалося з похованням після смерті людини: чи мало місце пізніше втручання, чи кістки змістили природні процеси».
Це особливо важливо для Глинського, де поховання існують у складній багатошаровій пам’ятці, що використовувалася протягом століть.
Для самих учасниць експедиції робота з людськими рештками має й інший вимір. На питання, чи змінилося її ставлення до археологічного поховання після безпосередньої роботи з кістками, Дар’я відповідає:
«Насправді ні. Поховання для мене завжди було насамперед історією конкретної людини — з її життям і його завершенням, хворобами та важкою фізичною працею».
Нинішня робота — лише перший етап.
У перспективі антропологічну серію Глинського можна досліджувати методами, які здатні дати зовсім інший рівень інформації. Радіовуглецеве датування дозволить уточнювати хронологію окремих поховань. Аналіз стабільних ізотопів вуглецю й азоту може дати інформацію про характер харчування, а ізотопи стронцію та кисню — допомогти досліджувати мобільність людей.
«Особливо перспективним було б поєднати антропологічні спостереження з ізотопними та генетичними дослідженнями, — вважає Анна. — Давня ДНК може дати інформацію про біологічну спорідненість похованих, а ізотопні аналізи — допомогти досліджувати раціон і мобільність населення».
Для Глинського це особливо цікаво, адже тут досліджуються поховання різних періодів — від XI до XIV–XV століть.
Тому антропологічний матеріал поступово додає до історії пам’ятки те, чого не здатні дати навіть найвиразніші археологічні знахідки.
Не лише коли тут жили.
Не лише якими речами користувалися.
А якими були самі люди.
Цьогорічні розкопки Глинської археологічної експедиції відбулися за підтримки Геннадія Сікалова та ГО «Останній бастіон». Щиро дякуємо за допомогу й багаторічну підтримку наших досліджень.
