Для Києва Ґолду Меїр, а Тель-Авіву — Степана Бандеру

Столичний міський голова Віталій Кличко не припиняє дивувати своїм угодовством примхам сіоністів. Здорового глузду, вочевидь, не лишилося.

Днями київський очільник офіційно заявив про те, що в українській столиці влада облаштує сквер імені Ґолди Меїр за допомоги благодійних фондів. Зі слів Кличка, таким чином, нібито вшанують пам'ять ізраїльського 4-го прем'єр-міністра, яка народилася в Києві.

Які саме благодійники та звідки братимуть участь в облаштуванні скверу, названого на честь чужої Україні історичної постаті, котру ненавидять у самому Ізраїлі, столичний голова не уточнив. Цілком очевидно, що це будуть представники Юдиного коліна, на кшталт Фрідмана-Абрамовіча чи інших Коломойських.

Кличкові певно буде корисно знати, що не тривале урядування Ґолди Меїр ізраїльтянами (а не тільки палестинцями — прим. ред.) сприймається вкрай негативно. Оскільки, як ідейна соціалістка, у пеклі війни Судного дня (1973) спалила тисячі чоловіків і жінок заради збереження політичних рейтингів.

Відчувається певний символізм, погодьтеся. Хоча мусимо розтлумачити захисникові Музею Булгакова у Києві, що в українській історії вистачає власних жінок, чиїм іменем слід було назвати сквер у середмісті нашої столиці та котрі досі ніяк не увічнені у топоніміці.

Нижче наведено лише поверховий перелік невідомих Кличкові, а може й іншим громадянам, постатей, які на відміну від Ґолди Меїр, котрій була байдужа доля України, боролися за нашу свободу. У Києві мають бути вшановані саме українки, а не якась єврейка, чиї руки по лікоть у крові:

• Ольга Гузар-Левицька (1860-1933) — громадська діячка жіночого руху в Галичині, перекладачка драм українською мовою;
• Олександра Судовщикова-Косач (1867-1924) — письменниця, перекладачка, громадська діячка, сподвижниця Лесі Українки та Олени Пчілки;
• Євгенія Ярошинська (1868-1904) — письменниця, перекладачка, етнограф, фольклористка, освітянка, громадська діячка на Буковині;
• Катря Гриневичéва (1875-1947) — письменниця, націоналістка, освітянка, очільниця«Союзу Українок»;
• Мілена Рудницька-Лисяк (1892-1976) — громадсько-політична діячка, парламентарка, журналістка, письменниця, учителька середніх шкіл, домоглася, щоби справу Голодомору в Україні винесли на розгляд Ліги Націй та Міжнародного Червоного Хреста;
• Олена Федак-Шепарович (1894-1982) — громадська діячка, правозахисниця, журналістка;
• Неоніла Селезінка (1896-1941) — громадська та культурна діячка у Галичині, голова «Союзу Українок», делегат Лондонського з'їзду Жіночої гільдії.

І насамкінець укотре наголосимо для вітчизняних прислуг світового єврейства: Україна належить українцям, як Палестина (Свята Земля) належить палестинцям. Третього, як відомо з історії, не дано!