Догралися
Що, панове, догралися? Отож бо й воно, що демократія, ця надто жвава «продажна дівка», дає шанс, передовсім, плебсу, неписьменним низам, девіантній масі, блазням, замаскованим під еліту покидькам, пубертатному поколінню, фанатам порожніх серіалів, «шаріковим», просто ворогам. Шанс вивершитися над розумом і мудрістю у шалі потьмарення.
Поведені на демократичних взірцях володарі нашої громадської думки з учорашнього вечора навперейми кличуть нас поважати волевиявлення народу. Відбивають «нездатні на корупцію» долоні, аплодують довгоочікуваному виходу України на колись окреслену Черчиллем позицію, оту, де прагматизм великого британця поіменував демократію найліпшою людською вигадкою. Тасують Зеленського з Рейганом, Нероном і Трампом, свідомо не помічаючи різниці між крапленою «шісткою» і «королями», ба, навіть того, що й сорочки на картярських колодах непорівнянно різні.
Ми маємо поважати клініку невиліковно (десь глибоко всередині сподіваємося, що лише на цей момент) хворого суспільства?! Маємо вітати вивих електоральної свідомості?! Цивілізаційним досягненням вважати середнє арифметичне із суми відсотків п'ятої колони, адептів холодильника з телевізором, атавістичного і агресивного совка помноженого на претензії олігарха-ляльковода?!
Та ні, шановні, визнати – доведеться, поважати? Маємо інші переконання, які аргументовано потверджені авторитетами, історичним досвідом, здоровим глуздом. Знаємо, що зазвичай у протистоянні позицій об'єктивно ціннісні аргументи не спрацьовують, гору бере затятість, «усі вони крадуть», «томосом» не наїсися», тому пропонуємо зважити на одну-однісіньку, доступну й для малописьменних обставину: Україна перебуває у стані війни з агресором-Росією і вождь останньої готовий визнати президентом будь-кого, аби не Петра Порошенка. Це про щось говорить? Чи по приколу веселіше? І сльози матерів і дітей не печуть? І совість регоче з «повії неньки»?
Намагаємося хоч би якось нівелювати післяберезневий хайп. Заспокоїти себе прийнятними варіантами. Один з них – трансформація України «під шумок» у парламентсько-президентську республіку, в якій Зеленський-президент буде відповідати своєму фіґлярському покликанню. Себто, уособить себе у букінгемську бабцю з чисто презентаційними повноваженнями. А те, на що він не здатен за промовчуванням – зовнішня політика, державне управління, оборона, безпека, стратегічний курс, буде у віданні Верховної Ради і делеговане прем'єру.
Привабливий вихід, і не лише тому, що саме отаке майбутнє бачив для країни «одноразовий, з простроченим терміном» суперсоціаліст СанСанич. Зокрема, європейські парламентські громади демонструють чимало позитиву і дійсно варті наслідування. Норвезький, шведський, данський «соціалізм» нічого спільного не має з каплінським «простолюдинством» чи морозівським «народовладдям», але доводиться шкодувати, що застати скандинавську версію соціалістичної України нам не світить…
Тепер екстраполюємо наші ідеалістичні мрії на реальну ситуацію в Україні. Чужий країні і свій для її плебсу випадковий президент без управлінського досвіду, хоч би якихось уявлень про стратегію і національні цілі, котрий прийнятним методом поборення корупції бачить 10-відсоткову маржу від стукацтва, а виходом з війни – повзання на колінах перед агресором, до жовтня заціпеніло німує перед ще як-не-як антиКоЗельською Верховною Радою. У жовтні під баню на Грушевського приходять настільки різновекторні сили, що усього таланту сценічного Голобородька не стачить навіть на протяжне «вееетоооо». До слова, хтось насмілиться описати механізм коаліційного компромісу «Батьківщини», «ЗаЖОП'и», слуг народу, «Свободи», «Громадянської позиції», БПП і радикального тваринництва? Якщо вся президентська рать буде обмежена коміками з 95-го кварталу?
Звідси висновок про сумні майбутні часи. Тридцять відсотків активного електорату зайшлося реготом, ще десять ніколи в житті не заплачуть «по Україні». Отут би ще й припинити розмови про «Донбас – теж Україна», там «рекультивацію» починати слід від Дикого поля. Вони нас майже «сдєлалі разом».
Наперед висловлюємо вдячність за спростування очевидного: існуванню Української держави загрожує хибно сприйняте «народовладдя по приколу». Наш шанс – дати можливість Президенту виправити усвідомлені помилки. У противному разі територію від Сяну до Дону кури загребуть. Під регіт руського міра і «Вечірнього кварталу».
Вадим Демиденко
